3-я австро-угорська армія в Городоцькій битві у вересні 1914 року

Остап Козак

Присвячую своєму татові,
Козаку Миколі Михайловичу,
народженому у 1934 році в селі Сторона

На початку вересня 1914 року австро-угорське військо у Галичині опинилося у доволі скрутному становищі. З одного боку, його 4-а армія здобула локальні перемоги над росіянами під Красником і Комаровом. З іншого, 3-я австрійська армія зазнала нищівної поразки в боях на Гнилій Липі (так звана «Перша битва під Львовом») і була змушена відступити за лінію річки Верещиці та Городоцьких озер. Уже 3 вересня російська армія безперешкодно увійшла до столиці коронного краю міста Львів.

Схема Городоцької битви у австрійських історичних джерелах

Схема Городоцької битви у австрійських історичних джерелах

За таких обставин начальник генерального штабу австро-угорської армії генерал Франц Конрад фон Гьотцендорф наважився провести наступальну операцію, у результаті якої виникла б реальна можливість повернути втрачений Львів. Загальний задум полягав у тому, щоби несподіваними фланговими ударами з півночі та півдня змусити росіян відступити з міста Лева на схід. Однак реалізувати його було непросто. Адже довелося у безпрецедентно короткий термін перегрупувати наявні сили і зосередити їх на необхідних напрямках. До операції залучалися 4-а, 3-я та 2-а австрійські армії, які зайняли позиції від Рави Руської до Комарно.

Уже на самому початку операції, відомої під назвами «Городоцька битва», «Битва на Верещиці» або «Друга битва під Львовом», 4-а австрійська армія генерала Ауфенберга зіштовхнулася з сильним російським угрупуванням під Равою Руською та Магеровим (так звана «Битва біля Рави Руської»). Запеклі бої  на цій ділянці фронту не обіцяли австрійцям бажаного результату. Тож генерал Конрад змінив свій попередній план і переніс напрямок головного удару на відтинок 3-ї армії.

На це об’єднання покладали особливі надії. Перш за все, до її складу входив XI армійський корпус. Його особовий склад рекрутувався переважно з українців-галичан, яких додатково стимулювала до бою необхідність захищати рідну землю. По-друге, після поразки на Гнилій Липі, генерала-невдаху Брудермана змінив на посаді командувача 3-ю армією упертий та рішучий генерал Свєтозар Бороєвич, який налаштовував своїх підлеглих на реванш. Тож, як розраховував австрійський генштаб, наступальна операція мала усі шанси на  успіх.

Найзапекліші бої тривали упродовж 4-9 вересня 1914 року на фронті Янів (зараз смт. Івано-Франкове Яворівського району Львівщини) — Городок (Львівський район) — Комарно (Львівський район). Свідчення про них залишили численні мемуаристи, найвідомішими з яких є генерали Франц Конрад фон Гетцендорф і Олексій Брусілов. Особливо багато подробиць знаходимо у спогадах вояків австро-угорських полків піхоти №14, №27, №59, полків Тірольських цісарських стрільців №1, №2 і №3, а також полків піхоти ляндверу №2 та №3. Це не дивно, адже саме на берегах Верещиці ці частини отримали бойове хрещення та здобули перші перемоги. З російського боку найбільш детальний опис зустрічається у спогадах про бойові дії VIII армійського корпусу.

8 вересня 1914 року генерал Бороєвич отримав наказ «…фланкуючим ударом якомога більшими силами  підтримати 4-у армію та наступати на Львів». У цей час російське командування помилково припускало, що після поразки на Гнилій Липі австро-угорське військо пасивно оборонятиметься на лінії Городоцьких озер. Тож дії XI та III австрійських корпусів, які перейшли річку Верещицю біля Кам’яноброда і розпочали наступ, виявилися для росіян несподіванкою. Про серйозність намірів австрійців свідчив факт, що вони наважились перекинути свої підрозділи через таку значну природну перешкоду, як Городоцькі стави, ризикуючи бути притисненими до них у випадку невдачі.

Супротивником 3-ї армії генерала Бороєвича були VII та VIII корпуси 8-ї російської армії генерала Брусилова. Вони розгорнулися на лінії Великополе–Повітно–Городоцька гора лише за 20 км від Львова. Об’єктами найважливіших боїв були населені пункти Янів, Мшана, Бартатів, а також Повітненський ліс.

Бої за Янів

Схеми Городоцької битви у російських історичних джерелах

Схеми Городоцької битви у російських історичних джерелах

Схеми Городоцької битви у російських історичних джерелах

Схеми Городоцької битви у російських історичних джерелах

8 вересня XI австрійський корпус разом із підрозділами сусідньої 4-ї армії розгорнув наступ  між залізничними лініями Городок–Львів і Яворів–Львів. На суміжному фланзі 3-ї та 4-ї армій оперувала тірольська 44-а дивізія ляндверу (полки земельних стрільців №2 та №3). Разом із 25-ю піхотною дивізією вона здобула Лелехівку та продовжила наступ на Вальдорф і Ставки. Після важких боїв тірольські та віденські полки опанували ключові висоти Кубин і Булава. Далі тірольці здобули Великополе. Частина 44-ї дивізії (полк піхоти ляндверу №2 «Лінц») брала участь у боях за Страдч, а решта наступала на Мальчиці, Залужжя і згодом на Мшану.

Уздовж шосе Яворів–Львів оперувала 23-тя угорська дивізія гонведу, атакувавши Янів. Бої за це містечко, яке декілька разів переходило з рук до рук,  були особливо запеклими. Остаточно опанувати його австро-угорським воякам перешкоджав безперервний вогонь російської артилерії, розташованої на висотах поблизу сусіднього села Страдч.

Бої за Янів назавжди врізалися у пам’ять його мешканців, які стали свідками воєнних злочинів, скоєних вояками обидвох ворогуючих сторін. Зокрема, щойно вступивши до міста, російські солдати влаштували єврейський погром, який супроводжувався жорстокими вбивствами, гвалтуванням жінок та грабежами. Також росіяни розгромили місцеву медоварню та випили усі її запаси. У їхніх лавах запанували безлад та непокора офіцерам. Саме у цей час угорські гонведи провели стрімку контратаку й захопили супротивників у полон. Не вагаючись, переможці поскидали п’яних полонених на купу, обклали їх дровами, облили нафтою та підпалили.  Тих, хто виривався, убивали й кидали назад у полум’я. Так загинули десятки російських солдатів.

Із півдня на Янів наступала укомплектована переважно галицькими українцями 30-а піхотна дивізія у складі полків піхоти №30 (округ комплектування Львів) і №80 (округ комплектування Золочів), а також полків ляндверу №19 «Львів» та №35 «Золочів». Її воякам довелося просуватися заболоченою місцевістю під сильним артилерійським вогнем росіян із Страдчанської гори. 10 вересня після важких боїв дивізія закріпилася на лінії Залісся–Ротенган–Мальчиці.

Втрати з обох сторін були настільки великими, що долину річки Верещиці згодом охрестили «долиною смерті». Зокрема, під час боїв за Янів загинув начальник штабу 30-ї дивізії майор Гуго Шмід, який особисто очолив наступ підрозділів 80-го полку. Також біля села Страдч поліг син генерала Конрада фон Гетцендорфа 23-річний Герберт. 

Бої за Бояну–Мшану

8 вересня лівий фланг 28-ї австрійської піхотної дивізії розпочав наступ північніше залізниці Львів-Городок на розташоване за 15 км західніше Львова село Мшана. Рухатись довелося уздовж русла Верещиці, яка у цьому місці вона протікає зі сходу на захід, а також вузьким проміжком між річкою та залізничним насипом. На північному березі оперували три батальйони штирійських полків піхоти №27 і №47, а також полку ляндверу №26 «Марбург». Південним берегом просувалися три батальйони полку піхоти №47. Їм протистояли російські Празький №58 та Замостський №60 полки 15-ї піхотної дивізії.

Спершу наступ розвивався доволі вдало. Австрійські вояки навіть заговорили про «помсту за Скваряву» (Скварява – село на Львівщині, бої поблизу якого у серпні 1914 року завершилися поразкою австрійців). Підстави для цього були, адже росіяни відступали. Унаслідок австро-угорські вояки заволоділи селами Повітне й Сторона та вийшла до дороги Городок — Залужжя. Особливо запеклі бої точилися за висоту 295 та лісовий цвинтар східніше села Повітне.

Далі батальйони австрійських полків піхоти №27 і №47 повели наступ між Залужжям і залізницею та підступили до Бояни (присілок села Мшана). Перша атака виявилася невдалою, позаяк росіяни займали доволі зручні позиції, тримаючи широку долину Верещиці під артилерійським вогнем. Під селом Зушиця трапився такий випадок. Австрійські вояки викопали три братські могили, в яких готувалися ховати полеглих. Несподівано їх почала сильно обстрілювати російська артилерія, змусивши солдатів шукати укриття у щойно викопаних ямах.

Уночі на 11 вересня батальйони полку піхоти №47 за підтримки маршового батальйону тірольських цісарських стрільців продовжили штурм Бояни. Урешті їм вдалося захопити передові позиції росіян. Але унаслідок значних втрат, відсутності підтримки з півночного флангу та контратак переважаючих сил ворога їм довелося відступити. Остання атака увечері 11 вересня також виявилася невдалою. Незабаром генерал Бороєвич, розуміючи, що сподіватися на успіх подальшого наступу годі, наказав припинити атаки.

Бої за Повітненський ліс

 Інші підрозділи 28-ї австрійської піхотної дивізії намагалися охопити Мшану з правого флангу, наступаючи на Повітненський ліс, чотирикутну лісовий масив площею 1,5 квадратних кілометри південніше залізниці Львів–Городок. Згодом його назвуть «диявольським». Тут діяли полки піхоти ляндверу №26 «Марбург», №3 «Грац», а також маршові батальйони чотирьох полків тірольських цісарських стрільців і полків піхоти №59, №14 і №28. Австрійським воякам довелося наступати відкритою місцевістю під шквальним артилерійським вогнем.

Їм протистояли окремі батальйони 60-го Замостського та 58-го Празького полків 15-ї піхотної дивізії, які залягли в окопах перед західною околицею лісу. Для росіян ця позиція виявилась невдалою. Під ударами австрійців їм довелося відступити спершу углиб лісу, а згодом вийти з нього та закріпитися на лінії дороги Мшана–Воля Бартатівська.

Такий незначний успіх коштував австрійцям значних втрат. Лише 27-й маршовий полк втратив 20 офіцерів і 1036 рядових вбитими, пораненими і зниклими безвісти. У росіян особливо відчутних втрат зазнали 134-й Феодосійський та 133-й Сімферопольський піхотні полки 34-ї дивізії.

На цьому напрямку австрійцям також не вдалося розвинути успіх. 10 вересня, отримавши підкріплення, росіяни відбили Повітненський ліс та закріпилися на лінії Великополе–Повітно–Повітненський ліс–Петерсвальд.

Бої біля сіл Бартатів та Дібрівка

У цей час південніше шосе Львів–Городок каринтійці із полку піхоти №7 (6-а піхотна дивізія) та полків ляндверу №3 «Грац» і № 4«Клягенфурт» (22-а піхотна дивізія ляндверу) успішно захопили села Керницю і Калинку, а також ключову висоту 315 «Ставчани», що розташована західніше однойменного села. Просуваючись із боями вперед, вони намагалися охопити Львів із південного заходу. На підступах до сіл Бартатів і Дібрівка в урочищі Чисте та біля села Фердинандівка розгорілися криваві бої. Австрійцям протистояли Модлінський №57 та Люблінський №59 полки російської 15-ї піхотної дивізії. Їм вдалося зупинити подальше просування ворога. Втрати австрійців на цьому відтинку також виявилися дошкульними. Лише в полку ляндверу №3 вони становили 6 офіцерів і 65 вояків убитими, 29 офіцерів і 475 вояків пораненими, 5 офіцерів і 297 вояків зниклими безвісти.

 * * *

У підсумку чотириденних запеклих боїв австрійська армія опинилася лише за 14 км від Львова і мала реальні шанси його відвоювати.  Проте станом на 11 вересня ініціативу вже було втрачено, і наступ захлинувся. Тим часом критично погіршилося становище на лівому крилі 4-ї армії Ауффенберга. На допомогу  росіянам прибули два армійських корпуси, які загрожували проривом фронту. Зважаючи на всі ці обставини, верховному командуванню австрійської армії довелося прийняти важке рішення про відмову від подальшого наступу на львівському напрямку і планомірний відступ за ріку Сян. Уночі з 11 на 12 вересня надійшов наказ залишити поле бою під Городком. Серед австро-угорських вояків, які ціною неймовірних зусиль просувалась уперед, таке рішення викликало неабияке розчарування.

Згодом причину невдач вбачали у незлагодженості дій різних підрозділів. Маршові батальйони та підрозділи ляндштурму не посилили лінійні полки, як сподівалися, а лише множили безлад у їхніх лавах. Результатом були значні  втрати, які негативно вплинули на бойовий дух вояків. Фатальну роль відігравала також застаріла тактика австрійських підрозділів. Зокрема, вони, на відміну від росіян, не були навчені глибоко окопуватися. Опинившись під вогнем супротивника, вояки лягали на землю, ховаючись за нерівностями місцевості. Щойно згодом, познайомившись із російськими окопами глибиною у людський зріст, австрійці зрозуміли, як слід діяти.

Годі дивуватися, що вони зазнали дошкульних втрат. Наприклад, після боїв над Верещицею в окремих батальйонах тірольських земельних стрільців налічувалося менше половини штатної чисельності вояків (50-60 військовослужбовців замість 250).

Російська армія, попри чималий досвід війни з Японією, також зазнала відчутних втрат. Російський генерал Данілов, оцінюючи бої під Городком, визнав, що «зважаючи на великі втрати, ми не змогли розвинути свій успіх, переслідуючи супротивника». Зокрема, Празький №58 піхотний полк втратив 52 вояків убитими, 7 офіцерів і 333 вояків пораненими та 123 вояків зниклими безвісти (найімовірніше, потрапили у полон).

Цікаво, що бої на Верещиці знайшли відгомін у мистецтві. Цим сумним подіям присвятив вірш «Городок» австрійський поет-експресіоніст Георг Тракль. У вересні 1914 року його мобілізували до австро-угорського війська, й він служив у військовому шпиталі у Городку. Г. Тракль був глибоко вражений стражданнями поранених вояків, потрапив у глибоку депресію та, зрештою, наклав на себе руки.

Городоцька битва залишила за собою численні поховання загиблих вояків австро-угорського та російського війська. Одразу після бойових дій санітарні служби ховали полеглих безпосередньо на бойовищах. Згодом розкидані на величезних територіях поховання ексгумували, перепоховуючи тіла на облаштованих військових кладовищах. У австро-угорському війську цим процесом опікувався створений 1915 року і підпорядкований воєнному міністерству відділ військових поховань.

У фондах Державного архіву Львівської області (ДАЛО) збереглися облікові картки військових поховань у Східній Галичині, складені австро-угорською Інспекцією військових поховань у Львові (k.u.k. Krigsgraeberinspektion im Lemberg), а також списки похованих військовослужбовців. Ці архівні матеріали є безцінним матеріалом для дослідників бойових дій Першої світової війни на території Галичини. Адже вони містять інформацію про реальні втрати супротивників, яка є непрямим свідченням інтенсивності бойових дій.

Станом на 1918 рік у Городоцькому повіті налічувалося 39 облаштованих австрійською військовою адміністрацією військових цвинтарів. Вони розташовувалися у Городку, селах Мшана, Повітно, Зушиці, Цунів, Керниця, Залісся та інших. У міжвоєнний період польська влада здійснювала так звану «комасацію військових цвинтарів», тобто, ліквідовувала більшість із них шляхом перенесення людських останків на збірні кладовища. Таким чином протягом 1926–1930 років кількість кладовищ у повіті зменшилася з 39 до 5, розташованих у Городку, Фердинандівці, Вишеньці Великій, Зушицях та Заліссі. Наступна фаза «комасації» відбулася у 1935–1939 роках. Тоді з п’яти збірних цвинтарів залишилися лише два — у Городку та Заліссі. Цікаво, що останки з деяких кладовищ перепоховували двічі. Зокрема, 1930 року військові поховання у Керниці перенесли на цвинтар у Фердинандівці неподалік Ставчан, а 1935 року цей цвинтар «комасували» на збірне кладовище міста Городок.

На військових цвинтарях Городоцького повіту ховали не лише вояків, які полягли у вересні 1914 року. Бойові дії на цій території (так звана «Друга Городоцька битва») відбувалися також у червні 1915 року, коли після Горлицького прориву австро-німецьке військо відвоювало більшу частину Галичини включно зі Львовом. Однак до подальшого переліку включено лише загиблих учасників Городоцької битви 1914 року.

На військовому цвинтарі у селі Мшана було поховано 294 вояки австро-угорського та 854 вояки російського війська. Серед австрійців значна частина належала до тірольських земельних стрільців та до піхотного полку №47. Дати загибелі — 7–10 вересня 1914 року. На військовому цвинтарі у селі Повітно було поховано 433 вояки австро-угорського та 923 вояки російської війська. Дати загибелі — 4–10 вересня 1914 року. На військовому цвинтарі у селі Цунів було поховано 220 вояків австро-угорського та 19 вояків російського війська. Серед австрійців значна частина належала до до піхотних полків № 87, №91 і № 97. Дати загибелі — 8–10 вересня 1914 року. На території сіл Суховоля, Сторона, Мальчиці, Зушиці було поховано 160 вояків австро-угорського та 347 вояків російського війська. Дата загибелі — 4 вересня 1914 року. У Повітненському та Міському лісах були поховані 201 вояк австро-угорського війська. Дата загибелі — вереснь 1914 року. На військовому цвинтарі у селі Керниця було поховано 230 вояків австро-угорського та 52 вояки російського війська. Тіла полеглих зібрали на території сіл Керниця, Калинка, Кеприн, Боднарівка. Дата загибелі — 8–10 вересня 1914 року.

Усі ці цвинтарі були ліквідовані польською владою в 20–30-х роках минулого століття, а тіла вояків перепоховані на збірне військове кладовище у Городку. На жаль, у радянські часи цей цвинтар був зруйнований, а на його місці влаштовано меморіал воїнів радянського війська.

До наших днів зберігся лише військовий цвинтар, розташований  у колишньому селі Залісся. Сьогодні це частина містечка Івано-Франкове Львівського району. На цей збірний цвинтар звозились останки із ліквідованих у процесі «комасації» військових кладовищ у селах Лелехівка, Роттенган, Ставки, Лозина, Домажир, Зелів. Станом на 1936 рік тут було поховано 1531 вояків австро-угорського, 297 вояків німецького, 1040 вояків російського, 6 вояків болгарського війська та 13 невідомих солдатів. Частина із них загинули у вересні 1914 року, інші — у червні 1915 року. Також 1938 року тут перепоховали трьох стрільців Галицької армії, які загинули 1919 року. Меморіал відреставровано зусиллями місцевої громади та австрійського товариства «Чорний хрест».

Також 2011 року на території ліквідованого військового кладовища у селі Керниця було урочисто відкрито обеліск на вшанування пам’яті вояків, які загинули у Городоцькій битві.


Використана література:

  1. Österreich-Ungarns letzter Krieg 1914–1918. Vom Kriegsausbruch bis zum Ausgang der Schlacht bei Limanowa-Lapanów ; 1. Das Kriegsjahr 1914.
  2. Feldmarschall Conrad. Aus meiner Dienstzeit. 24. Juni 1914 bis 30. September 1914 (Vierter Band / 1923).
  3. Hermann Stegemanns Geschichte des Krieges. Erster Band. (1,1917).
  4. Max Freiherr von Pitreich. Lemberg 1914.
  5. Der Krieg gegen Rußland. Einleitungsfeldzug (4. August bis ll. September 1914) Heft 3. — Wien, 1915.
  6. Juliusz Bator. Wojna Galizyjska. Działania armii austro-węgierskiej na froncie północnym (galicyjskim) w latach 1914–1914. — Kraków, 2008.
  7. Unsere Offiziere. Episoden aus den Kaempfen oesterreichisch-ungarischen Armee lm Weltkrieg 1914/15. Emil von Woinovich. — Wien, 1915.
  8. Белой А. Первая схватка за Львов. Галицийское сражение 1914 года. — 2014.
  9. Белькович Л. Части VIII армейского корпуса в бою под Городком в сентябре 1914 года.
  10. Брусилов А. Воспоминания.
  11. Geschichte des Steirischen K. u. K. Infanterie-Regimentes Nr. 27 für den Zeitraum des Weltkrieges 1914-1918. — Verfaßt von Oberst d.R. Hermann Fröhlich. — Band I (I. / 1937).
  12. Das Schützenregiment Graz Nr. 3 und der steirische Landsturm im Weltkrieg 1914–918 I. Band (I. Band).
  13. Otto Stolz. DasTiroler Landsturmregiment Nr. II im Kriege 1914–15 in Galizien.
  14. Die Zweierschützen im Weltkrieg 1914–1918 [H. 1] ([H. 1] / 1929). Geschichte des oberoesterreichischen kk Landwehrinfanterieregiments Linz Nr. 2, spaeter genannt kk Schuetzenregiment Nr.2.
  15. Geschichte des salzburgisch-oberösterreichischen k.u.k. Infanterie-Regiments Erzherzog Rainer Nr. 59 für den Zeitraum des Weltkrieges 1914 – 1918.
  16. 16.Linzer Hessen. Geschichte des k.u.k. Infanterieregimentes Ernst Ludwig Grossherzog von Hessen und bei Rhein Nr. 14, des k.u.k. Infanterieregimentes Nr. 114 und der Traditionstrseger.
  17. Die Tiroler Kaiserjaeger. Vom Kriegsausbruch bis zum Frühjahr 1915.
  18. Das k.u.k. 3. Regiment der Tiroler Kaiserjäger im Weltkriege 1914–1918.
  19. Гавгун В. Світові війни на теренах Янова. Спогади та свідчення. —Львів 2011.

Опубліковано у Львівському мілітарному альманасі «Цитаделя», № 19, стор. 11–21.

Опубликовал: Дмитрий Адаменко | 31 мая 2022
Рубрика: Вооруженные силы, История, Первая мировая война, Первая мировая война
Метки: , ,

Последние опубликование статьи