Шабля офіцерів піхоти зразка 1861 року

Піхотна офіцерська шабля зразка 1861 року була відома ще довго після своєї появи та її називали просто як «шаблю піхотних офіцерів» як в «Положенні про однострій та екіпіровку» (Adjustierungsvorschrift), так і в загальному «Положенні про зброю».

Це пояснює, чому про неї немає згадок у «Normalverordnungsblatt» (Нормативному бюлетені). Також про неї не знайдено згадок у файлах Військового міністерства чи Головного управління. Зміни, внесені в попередню модель зразка 1850 року, ймовірно, були наслідком рішення про запровадження нової кавалерійської шаблі зразка 1861 року. Новий спосіб носіння кавалерійської шаблі — з фіксованою петлею, прикріпленою до широкої сторони піхов біля гирла — мав багато переваг. Як у пішки, так і верхи шабля трималася в рівновазі, навіть якщо обидва ремені з якоїсь причини порвуться (ÖSTA/KA/MKSM (GASrM) Nr. 2564 vom 28. Juli 1861). Схоже, що ця ідея була прийнята і для піхотної шаблі. Перші зразки піхотної офіцерської шаблі відрізнялися лише конструкцією піхов. Лише пізніше руків’я було пристосовано, щоб зробити його «більш приємним» (Adjustirungs- und Ausrüstungs-Vorschrift für das k.k. Heer, Wien 1871, S. 110). Піхотна офіцерська шабля має клинок з двома жолобами, невеликим вигином і двосічним вістрям. Руків’я дуже схоже на модель 1850 року, за винятком того, що гарда вужча і не вигинається вгору. Руків’я покрите телячою або шкірою акули та обмотане срібним дротом.

Офіцерська шабля M.1861 призначалася для звань від заступника кадет-офіцера (Kadett-Offiziersstellvertreter) (або з 1908 року, як це звання було перейменовано, прапорщика (Fähnrich)) і вище. З 1887 року піхотні фельдфебелі, які були на службі, та обер-єгері також були озброєні офіцерською шаблею (Zirkularverordnung für das k.k. Heer 7 A Nr. 4066 vom 10. Jänner 1887). Полкові музиканти носили суміш з піхотних шабель солдатів та офіцерів — наприклад, шаблю з офіцерським руків’ям, але піхвами, обтягнутими шкірою, з привіскою, хоча для їхнього звання була передбачена солдатська шабля. Колекціонери знають цю шаблю як «Музикантську шаблю». Багато тогочасних приватних каталогів пропонували її як «…спеціальну шаблю піхотного унтер-офіцера з офіцерським руків’ям» (Waffenkatalog Eduard Jung, Wien 1897, Figur 10. Або: Preis-Kurant der Militär-Mannschaftsproprietäten, Ausrüstungssorten, Feldgeräte etc. des Militärwarenhauses II. Schall & Sohn, Wien). 1911 року цісарське та королівське Воєнне міністерство (ÖSTA/KA/MKSM 33 – 1/47 ex 1911) мало намір випробувати коротку шаблю замість довгої для військ III, XIV, XV та XVI корпусів — військ, що діяли в гірській місцевості. Вона мала бути такою ж, як коротка шабля для гірських військ ландверу (тобто 4-го та 27-го піхотних полків ландверу та трьох полків «земельних стрільців» Тіроля та Форарльберга). І імператор, і його спадкоємець були проти цієї ідеї, оскільки вважалося, що в разі війни всі війська, включно з тими, що не були оснащені короткою шаблею, мали бути направлені в гірську місцевість на Балканах. Тому пропозицію відхилили.

Проте багато таких укорочених шабель, очевидно, використовувалися під час війни. Ці нестатутні шаблі або купували приватно, або були вкорочені місцевими ковалями. Збільшену потребу в шаблях для гірських військ ландверу під час війни, схоже, також задовольняли за рахунок укорочених шабель піхотних офіцерів, хоча відповідного наказу знайдено не було.

Технічні характеристики

Шабля ерцгерцога Карла Франца Йосифа (пізніше імператора Карла I)

Шабля офіцерів піхоти зразка 1861 року (стандартна модель, що належала ерцгерцогу Карлу Францу Йосифу, який пізніше став імператором Карлом I) — ця шабля є абсолютно стандартною моделлю й не має прикрас, хоча й належала ерцгерцогу. На клинку викарбувано ім’я постачальника «Carl Crasser Hof-Waffenfabrikant Wien» та ім’я зброяра «Weyersberg & Stamm Solingen» на плазі, де також можна знайти інвентарний номер музею «TIM 18670». Найважливіша відмінність між цією та попередньою моделлю, зразка 1850 року, полягає у кріпленні на піхвах для носіння шаблі на короткому ремені. Фіксована петля прикріплена біля гирла піхов на широкій стороні, по діагоналі від нижчого кільця (Heeresgeschichtliches Museum (HGM)).

Шабля ерцгерцога Фрідріха

Шабля офіцерів піхоти зразка 1861 року. Ерцгерцог Фрідріх народився в Гросс-Зееловіц у Моравії 4 червня 1856 року. Очевидно, він отримав цю шаблю на свій 17-й день народження, оскільки саме ця дата вигравіювана на клинку. Він був старшим сином ерцгерцога Карла Фердинанда та ерцгерцогині Єлізавети, а також онуком ерцгерцога Карла, героя Асперна, під яким він 1809 року переміг Наполеона. Ерцгерцог Фрідріх розпочав службу лейтенантом у Тірольських імператорських єгерях (Tiroler Kaiserjäger) у віці 14 років. У 1876 році він став майором 42-го піхотного полку. У наступні роки він служив у різних полках, ставши полковником у вересні 1880 року, генерал-майором у листопаді 1882 року, фельдмаршал-лейтенантом у липні 1886 року та фельдцейхмейстером у травні 1894 року. Фрідріх став фельдмаршалом 8 грудня 1914 року, коли обійняв посаду Верховного командувача армії (Armeeoberkommandant) до 1917 року. Він помер у Мадяроварі в Угорщині 30 грудня 1936 року.

Шабля з позолоченим клинком (належала E.G.)

На головці руків’я вигравіювані сплетені ініціали власника «EG». Клинок має Т-подібний перетин і так званий «Пандурський наконечник» (Pandurenspitze): приблизно 30 см від вістря до обуха загострені, а паралельно до обуха клинка йдуть два жолоби. Перша третина клинка золочена та глибоко травлена візерунком з листям аканту. На клинку є позначка виробника «J.H. Haussmann, цісарський та королівський Придворний майстер з виготовлення мечів у Відні». Кільце на середній обоймиці піхов має додаткову горизонтальну перекладину, щоб запобігти зайвому зношенню ременя.

Шабля, подарована обер-лейтенанту Феліксу Гехту

Шабля офіцерів піхоти зразка 1861 року. Фелікс Гехт фон Еледа (Felix Hecht von Eleda) народився в 1894 році в родині генерал-майора та навчався у Військовій академії у Вінер-Нойштадті з 1911 по 1914 рік. Він був у кавалерії під час Російської кампанії, а потім приєднався до «імператорських єгерів» (Kaiserjäger), де став обер-лейтенантом і командиром 1-ї розвідувальної сотні (Kaiserjägerstreifkompanie). Він загинув 11 червня 1917 року на Південно-Західному фронті в бою з італійським лейтенантом Фабріціо Баттантою, який забрав військовий щоденник Гехта. Через роки щоденник був опублікований в Італії, посмертно розповівши історію цього офіцера.

Воронована чорна шабля має ступінчастий обух, на головці руків’я — переплетені ініціали «FH», а дерев’яне руків’я покрите чорненою шкірою ската та обмотане тонко скрученим дротом. Нікельований клинок має багато травлених прикрас і вигравіювань: зовні напис: «Від офіцерів їхньому вельми шанованому командиру», а всередині — «Різдво в полі 1916 року, k.u.k. Streifkompanie №1 T.K.J.». На плазі леза викарбувано ім’я зброяра «Weyersberg, Kirschbaum & Co.».

Шабля офіцерів піхоти зразка 1861 року, подарована генерал-полковнику Йозефу Ріттеру Роту фон Ліманова-Лапанов

Це особливо екстравагантна парадна шабля, виготовлена на замовлення колишніх співробітників військового штабу Рота. На клинку викарбувані деталі служби Рота в період між 1914 і 1918 роками. Прикраса руків’я особливо вишукана — на ньому вигравіювані імператорська монограма «K» (Карл I), а також Австрійська й Угорська корони (HGM).

Шабля офіцерів піхоти зразка 1861 року, що належала фельдцейхмейстеру Антону фон Шенфельду

Фельдцейхмейстер барон Антон фон Шенфельд (Feldzeugmeister Anton Freiherr von Schönfeld), народився в Празі в 1827 році, був поранений в битві при Новарі в 1849 році, будучи обер-лейтенантом. Як бригадир, командував діями проти повстанців у Крівошіє (Krivoszie). З 1880 року він був командуючим генералом у Граці, потім у Відні та, нарешті, став генерал-інспектором військ (Generaltruppeninspector) після смерті ерцгерцога Альбрехта. Барон помер у 1898 році як шеф (почесний командир) 82-го піхотного полку спільного війська.

Його Величність, німецький імператор Вільгельм II, подарував барону цю церемоніальну шаблю після маневрів у Гюнсі в 1893 році. Форма шаблі є більш-менш статутною. Руків’я прикрашене золотом і має вирізаний золотий портрет Вільгельма II на спинці. Різьблені золоті прикраси на захисній дужці включають Двоголового Орла та Герб Шенфельда. Орнамент на спинці демонструє німецького імперського орла та монограму «W.II.R.». Дамаський клинок містить напис золотими літерами: «Вільгельм II — німецький імператор, Король Пруссії — цісарському та королівському фельдцейхмейстеру барону фон Шенфельду» та «На згадку про / особисті заслуги та / маневри, Гюнс, 1893 рік». На руків’ї та клинку є клеймо виробника: «цісарський та королівський Придворний та армійського зброяр Карл Грассер, Відень» (Karl Grasser Wien) (HGM).

Шабля офіцерів піхоти зразка 1861 року, що належала ерцгерцогу Вільгельму

Ерцгерцог Вільгельм, народжений в 1827 році, п’ятий син ерцгерцога Карла, був головою Тевтонського Ордену (Hoch- und Deutschmeister), командиром 4-го і 12-го піхотних полків спільного війська та 3-го корпусного артилерійського полку, а з 1864 року — генерал-інспектором артилерії (General-Artillerie-Inspektor). У 1866 році він отримав поранення в голову під Кеніґгрецом, будучи начальником артилерії армії. Він помер 29 липня 1894 року. Вільгельм був одним із засновників Віденського військового музею (Wiener Heeresmuseum, HGM). Ця шабля має форму та розміри стандартної моделі, але на внутрішній стороні руків’я вигравіювано велику літеру «W» та корону. Клинок із плоским обухом, виготовлений Гауссманном (Haussmann), має травлення з квітковими мотивами, а також портрет молодого імператора та монограму «FJT». (HGM).

Шабля офіцерів піхоти зразка 1861 року, подарована Фельдмаршалу Світозару Бороєвічу фон Бойні

Фельдмаршал Бороєвіч (Feldmarschall Svetovar Boroevic von Bojna), народжений в Уметічі (Umetic), Костайніца (Kostajnica), 13 грудня 1856 року, пройшов різні військові школи. 1 травня 1875 року він вступив лейтенантом до 52-го «угорського» піхотного полку спільного війська, що дислокувався у Граці (Graz). Після середньої офіцерської кар’єри 14 квітня 1907 року він став генералом, командувачем Хорватсько-Словенського VII ландверу, досягнувши рангу фельдмаршал-лейтенанта (Feldmarschallleutnant) 1 травня 1908 року. Під час Першої світової війни Світозар здобув надзвичайну репутацію завдяки оборонній стратегії як лідер австро-угорських військ на фронті над Ізонцо та був підвищений до фельдмаршала 1 лютого 1918 року.

Ця шабля має гравіювання лаврового листя на руків’ї. Такий самий малюнок видно на спинці руків’я. На головці руків’я зображено корону з п’ятьма зубцями та ініціали Бороєвіча. На дамаському клинку викарбувано напис: «Від Армії Ізонцо своєму лідеру — 2 грудня 1916 року». Кільця для носіння та верхня обіймиця піхов також прикрашені лаврами. Нижче верхньої обіймиці розташована латунна пластина з написом «Isonzo-Army 1916». (UAM)

Різні стилі дужок та руків’я шаблі офіцерів піхоти зразка 1861 року

Оскільки офіцери повинні були купувати шаблі за власний кошт, а армійські постачальники пропонували широкий асортимент, майже не було двох однакових шабель. У межах статутних положень існувала художня свобода у дизайні офіцерських шабель. Вони були гравійовані, травлені та загалом прикрашені відповідно до смаку та фінансових можливостей кожного офіцера. Ці фото дають уявлення про різноманітність шабель, що були у використанні (HGM).

Леза шабель з подарунковим гравіюванням

Клинки шабель часто прикрашалися травленням та гравіюванням. Це часто були пам’ятні дати, як-от битви, ювілеї або вихід на пенсію. Ці клинки ілюструють різноманітність художнього декору, модного із середини XIX до початку XX століття.

Опубликовал: Дмитрий Адаменко | 5 Жовтня 2025
Рубрика: Озброєння, Шаблі та палаші
Предыдущая статья:

Последние опубликование статьи