Військові академії держави Габсбургів

---

Дмитро Адаменко

П’яту частину потреб австро-угорських збройних сил у офіцерському складі задовольняли за рахунок випускників військових академій. На відміну від шкіл кадетів, ці навчальні заклади відразу готували офіцерів-лейтенантів.

Військові академії — колиска австро-угорського офіцерства

Плата за навчання в академіях істотно відрізнялася від плати в школах кадетів — у 1914 році за курс потрібно було викласти 1600 крон! Якщо батьківський гаманець дозволяв, а бажання батьків і сина збігалися в тому, що все подальше життя останнього буде присвячене військовій кар’єрі, краще було вступати саме сюди, позаяк випускники академій значно швидше просувалися по службі. По-перше, хода по кар’єрних сходах в армії Габсбургів була непохитно пов’язана зі старшинством — перевагою при вступі на вакантну посаду мав старший по чину та вислугою офіцер. По-друге, освітній рівень випускника академії дозволяв після присвоєння звання гауптмана стати офіцером Генерального, Артилерійського або Інженерного штабів. Офіцери цих штабів офіційно мали привілей перед колегами, оскільки при виборі між претендентами на місце, що звільнилося, між тими, хто мав однакове звання, перевага віддавалася саме їм.

В академії брали юнаків у віці 17–20 років, які перед тим мали успішно закінчити вищу військову реальну школу та витримати вступний іспит. Також на пільгових умовах в академію з 1900 року могли поступати слухачі шкіл кадетів, які закінчили третій курс з дуже добрими оцінками. Для представників вищої знаті існували вагомі преференції (адже вони могли здобути освіту й вдома), але це не звільняло їх від вступного іспиту. За винятком певного освітнього рівня, всі абітурієнти мали мати відповідні фізичні данні.

Учні ділилися на тих, кого навчали за казенний рахунок повністю або наполовину, стипендіатів різних установ або з відсотків із спеціальних капіталів, а також тих, кому освіту повністю сплачували батьки.

Курс навчання в академіях був трирічним, всі предмети читали німецькою мовою й тільки у військовій академії гонведа — угорською. Випускні іспити приймала спеціальна комісія, в яку військове міністерство призначало одного генерала й одного оберста. Вихованці, які здали іспити з оцінкою не нижче «добре», отримували чин лейтенанта. Ті ж, хто закінчував академію з оцінкою «задовільно», як й випускники шкіл кадетів ставали кадетами-заступниками офіцера (з 1908 року — фенріхами). Випускники з оцінкою «незадовільно» йшли в армію унтер-офіцерами.

Випускник академії був зобов’язаний відслужити в збройних силах не менше трьох років. Ті, хто навчався за казенний рахунок, як й випускники шкіл кадетів, мали відслужити в армії додатковий термін: хто навчався повністю за рахунок скарбниці — по року за кожен рік навчання, «напівказенним» — по півроку. Від тих, хто навчався за свій рахунок, але з будь-яких причин не міг закінчити академію за три роки та перебував в її стінах чотири роки та більше, вимагали прослужити в армії ще один додатковий рік.

Військових академій було чотири: дві для спільного війська (Військова академія у Вінер-Нойштадт і Технічна військова академія у Відні) та по одній для ландвера (Військова академія Франца Йосифа у Відні) та гонведа (Військова академія Людовики в Будапешті).

Військова академія в Вінер-Нойштадт

Військову академію в Вінер-Нойштадт (Militär-Akademie im Wiener Neustadt) заснувала в 1751 році імператриця Марія Терезія. Спочатку це була школа кадетів (Kadettenhaus), яка в 1752 році розпочала свою діяльність у столиці колишнього графства Піттен (Grafschaft Pitten). У травні 1769 року до військово-навчального закладу в Вінер-Нойштадт приєднали віденську Школа військових вихованців (Militärpflanzschule), і новий навчальний заклад отримав назву «Військова академія».

Академія в Вінер-Нойштадт була розрахована на одночасне навчання 400 слухачів. 300 місць зарезервували для синів офіцерів, військових сиріт та дітей батьків, які виконували свій обов’язок далеко від батьківщини та не могли забезпечити освіту своїх нащадків на місці.

Академія готувала офіцерів піхоти та кавалерії для потреб спільного війська, але частина випускників переводилася і в ландвер. Саме тому вона стала найбільш важливим і шанованим військово-навчальним закладом «Дунайської монархії». Тут навчалися не лише видатні військові, але й відомі письменники, історики та політичні діячі. Серед них навіть була одна жінка-італійка Франческа Сканьятта!

Франческа Сканьятта, літографія 1925 р.

Франческа Сканьятта народилася в 1776 році в Мілані, який в той час входив до складу Священної Римської імперії. Невелика, фізично слаборозвинена дівчина мріяла про військову службу та рано почала голити верхню губу, щоб росли вусики. Одночасно вона приділяла багато уваги фізичній підготовці та самоосвіті. Останнє дозволило їй з успіхом закінчити монастирську школу.
Її брат Джакомо навпаки, був жіночоподібним. Коли прийшов час їхати до Відня на військову службу, він зізнався сестрі, що це останнє з його бажань. У 1794 році вони разом вирушили до столиці імперії, де Франческа по документам брата стала вільним слухачем (externer Hörer) Військової академії в Вінер-Нойштадт. Батько, дізнавшись про це, розлютився, але Франчесці вдалося переконати його. 16 січня 1794 року дівчина з успіхом закінчила навчальний курс і після здачі іспитів отримала чин фенріха. У складі різних полків брала участь у боях проти Французької республіки, а в березні 1800 року одержала чин лейтенанта. У тому ж році батько, не бажаючи смерті доньки під час облоги Генуї, повідомив військовій владі про її справжню стать. У 1801 році Франческа Сканьятта була змушена залишити військову службу. Вражений цією історією імператор Франц II призначив Франчесці військову пенсію, щоправда, заборонивши носити заслужені нею військові медалі.
16 січня 1804 року Сканьятта одружилася на випускнику альма-матер, який був посвячений в її таємницю. Вона народила йому чотирьох дітей, причому нащадкам чоловічої статі дозволили носити нагороди матері. Чоловік помер у званні майора, після чого Франческа продовжувала отримувати і майорську пенсію чоловіка, і свою лейтенантську. Ця жінка померла у віці 89 років і перед самою смертю стала свідком того, як її старший онук успішно склав іспити в Вінер-Нойштадті. Сьогодні портрет Франчески Сканьятти прикрашає картинну галерею Військової академії.

Про процес навчання та життя в Академії залишив спогади ерцгерцог Вільгельм:

«До військової академії у Вінер-Найштадті вступив я з братом Лєом в 1913 р. в осени. <…> В академії було коло 350 студентів. Я вступив до кляси 1 б.
Вступаючи до академії, мріяв я про те, щоб вийти з неї добрим жовніром (вояком, солдатом — тут і далі курсивом сірого кольору прим. Автора). З професорів її не зацікавив мене ні один. Були це самі військові люде, сухі, маломовні. Деякі викладали дуже інтересно. як, напр., проф. науки про артилерію, капітан Штабу Ради і підпоручник жид д-р Адлер, який викладав військове і горожанське право (цивільне право).»

Зі спогадів ми дізнаємося розпорядок дня в Академії:

«Наука починалася о 6 ранку і тривала до 1 в полуднє, а пополудні від 3 до 6 веч[ера]. Предметів було 28, крім язиків. З чужих учили обов’язково французької і англійської мови, а з державних — усіх язиків (також українського), але обовязковим був тільки один з них. Я найрадше студіював географію, а найтяжше приходила мені наука про організацію армії та наука про терен. Мешкав я разом з иншими учениками академії і не мав окремої кімнати. Вставав я, як всі, о год[ині] 5 рано. По спільнім сніданню ішли ми на науку, яка відбувалася в тім самім будинку. Де які лекції були так страшенно скучні, що ми або тарока (гра у карти) грали, або робили збитки, за які мені не раз доводилося сидіти в “касарняку”.»

Виходячи з мемуарів ерцгерцога, пустощі учнів Академії були досить різноманітні:

«Професорам, яких ми не любили, робили ми всякі збитки. Найбільше радости викликувало се, коли нам удалося вложити такому професорові живого хруща в каламар так, щоби він у відповідній хвилі виліз професорові на папір. А за одну «штуку» відсидів я раз 27 днів «касарняка». Було це так: командантом школи був генерал-лейтнант Бельмонт, чоловік старший і дуже гострий, якого ми не любили. Він мешкав в тім самім будинку, де була школа і мав до розпорядимости автомобіль, що стояв під кришою. Отож ночами нас шістьох викрадалося з кімнат, а що я умів їздити автом, отож возив їх по саду і по великій «Райтшулі». Так бавилися ми девять ночей, аж в кінці зловив нас на гарячім інспекційний офіцер. Найбільше приятелював я з одним хорватом, Олександром Петком, який погиб на війні.»

Вільгельм Габсбург підтверджує, що вища військова освіта серед династії, що правила, була рідкістю — члени імператорської фамілії чоловічої статі отримували офіцерське звання автоматично після досягнення повноліття:

«Іспити в академії відбувалися що пів року. Наука не приходила мені тяжко і іспити переходив. Тільки безпосереднє перед тим вчився я днями і ночами. З архикнязів я і брат Лео належали до перших, які вступили до академії. Перед тим цього не було. Батько дав нас до воєнної академії тому, щоб не говорили, що нас іменовано офіцерами тому, що ми архикнязі, як все бувало.  <…> 
Найбільше інтересували нас коні, фехтування на шаблі, плавання і т.п.
Були і тяжкі дні, в яких ми з ранцями (торністрами) на плечях ішли цілими днями серед спеки, будували і висаджували мости і т.п. <…>
Воєнну академію скінчив я в лютні 1915 р. і як лейтнат був приділений до 13 полку уланів.»

Навчальний комплекс не лише зберігся до наших днів, але як і раніше належить академії, що готує офіцерів для федеральних збройних сил Австрійської Республіки.

Комплекс будівель Військової академії у Вінер-Нойштадт, 1894 рік	Фасад Військової академії у Вінер-Нойштадт, наші дні	Парадний вхід Військової академії у Вінер-Нойштадт, наші дні

Слухачі військової академії мали такий саме однострій, як і учні шкіл кадетів, тобто 1-го піхотного полку спільного війська, але з золотим галуном над обшлагами на рукаві (скасований з 1895 року). Крім того, галун навколо донця парадного головного убору Tschako був більш широким за галун учнів шкіл кадетів (46 мм, як у цугсфюрерів і фельдфебелів) і поділявся чорної прострочкою на дві половинки.

Технічна військова академія

Технічна військова академія (Technische Militär-Akademie), що розташовувалася у Відні, готувала офіцерів для артилерії, інженерних військ і військ військових сполучень, причому як для спільного війська, так і для ландвера та гонведа. В академії було два відділення: артилерійське й інженерне. Щорічно зі стін академії виходило близько 30 лейтенантів артилерії, а також 25 інженерів, піонерів, телеграфістів і військових залізничників. Загальна кількість слухачів досягала 270 чоловік.

Технічна військова академія була найстарішим військово-навчальним закладом у державі Габсбургів. Фельдмаршал принц Євгеній Савойський двічі звертався до імператора Карла VI з проханням підготувати військових інженерів для імперської армії. Двічі, в 1717 та 1720 роках, для цього збиралася тимчасова інженерна академія (förmliche Ingenieur-Academia). Нарешті, в 1743 році, до імператриці Марії Терезії зі спеціальною доповіддю звернувся відомий геодезист і астроном, військовий будівельник і доктор філософії фон Маріононі. Він наполягав на створенні спеціального Корпусу військових інженерів (Militär-Ingenieur-Korps) і домігся свого — в 1747 році таке формування заснували зі своїм власним навчальним закладом, а Маріононі став його першим про-директором (Pro-Director). Згодом назву інженерної школи кілька разів змінювали. В 1755 році навчальний заклад було переведено в королівський сад Гумпендорф (в 1850 році він увійшов до складу VI району Відня Маріагільф). Східну частину саду обнесли земляними укріпленнями (зараз тут проходить одна з основних міських магістралей Фаворітенштрассе). В 1770 році інженерна академія заселилася в колишню будівлю Савойської лицарської академії (Savoy’schen Ritter-Akademie).

В академію приймали як дворян, так і осіб простого походження, причому останні переважали — спадкова аристократія не жалувала технічні роди військ. Навчальний курс тривав вісім років. Оскільки Корпус військових інженерів був нечисельним, випускників академії часто розподіляли в піхоту. Свій розквіт академія переживала наприкінці XVIII століття за часів імператора Франца II, коли її випускники цінувалися у всій Європі.

Коли в Корпус військових інженерів влили саперні та мінерні війська, академія фактично розділилася на дві: одна частина готувала артилеристів, інша — інженерів. Це призвело до падіння престижу закладу. У 1851–1869 роках академію навіть «відправили у вигнання» в Клостербрук близько Цнайму (зараз Знайомо у Чехії). В ході реформ збройних сил після Австро-пруської війни 1866 року академію повернули до Відня в Штіфтс-казарми (Stiftskaserne). В 1904 році заклад перевели зі столиці в Мьодлінг (на південь від Відня), але він продовжував вважатися віденським.

Навчальний комплекс у Мьодлінгу будували в 1901–1904 роках, він складався з головного корпусу та 25 допоміжних будівель. Останні включали в себе стайні, тренувальні плаци, теплиці, бойню, лікарню, ізолятор, кілька бібліотек, басейн, перукарню тощо. 4 листопада 1904 року комплекс на 370 учнів урочисто відкрив сам імператор і король Франц Йосиф I. На жаль, будівлі академії не збереглися — вони були зруйновані в січні 1945 року (в основному завдяки авіаційним бомбардуваннями). Замість них згодом побудували новий комплекс, в якому тепер розміщений Вищий Технічний коледж.

Учні Інженерної військової академії переважно були випускниками вищої військової реальної школи в Меріш-Вайскірхен, цивільних гімназій та інших вищих реальних шкіл. Навчальна програма в цій академії відрізнялася від прийнятої в Вінер-Нойштадт. Перш за все це виявлялося в тому, що посилено вивчали артилерію та зброю, а також будівництво військових об’єктів.

Серед випускників академії були військовий міністр Австро-Угорщини фельдмаршал барон Олександр фон Кробатін, останній головнокомандувач австро-угорських збройних сил фельдмаршал барон Герман Кьовешш фон Кьовешшхаза та перший федеральний президент Австрійської Республіки Теодор Кернер.

У 1913 році піонерне відділення передислокували до Гайнбурга — туди ж, де розташовувалася школа кадетів інженерних військ. Відділення очолив оберст 2-го піонерного батальйону Теодор Вейдінгер. Саму академію очолювали офіцери у званні не нижче фельдмаршал-лейтенанта.

Однострій учнів був таким самим, як і в Вінер-Нойштадт, але лише замість гвинтівок учнів озброювали штуцерами.

Академія Людовики

Назва «Академія Людовики» (Ludovica-Akademie або Ludoviceum) походить від імені дружини імператора Франца I Марії Людовики Моденської (1787–1816). Вона пожертвувала 50.000 флоринів на створення угорської військової академії, заснованої в 1808 році. Передбачалося, що тут слухачі будуть мати такі саме права, що й учні військової академії у Вінер-Нойштадт, але всі предмети читали угорською. В 1830-і роки академія розташовувалася в декількох будівлях в Будапешті, а потім переїхала в комплекс на вулиці Юлльой. Угорська революція тимчасово призупинила навчальний процес. У 1848 році оголосили конкурс на заміщення посад директора та викладачів, і на початку 1849 року академія відкрилася знову.

7 листопада 1870 року було даровано «високе благословіння» на те, щоб Академія Людовики перейшла під юрисдикцію міністра оборони Угорського королівства. Два роки по тому Наказом №16 військово-навчальний заклад офіційно отримало назву «королівська угорська Академія гонведа, що називається “Академія Людовики”» (königlich ungarischen Honved-Akademie unter dem Namen “Ludovica-Akademie”). Тим же наказом в академії організували курс для підготовки майбутніх офіцерів і курс удосконалення для обер-офіцерів.

У 1883 році в академії створили два відділення для підготовки окремо офіцерів дійсної служби та офіцерів резерву. Також відкрили спеціальні курси для підвищення кваліфікації штаб-офіцерів і підготовки «однорічних добровольців».

Навчальна програма повністю співпадала з програмою академії в Вінер-Нойштадт. Слухачі були розподілені на чотири курси по 60 осіб, а кожен курс — на два класи по 30 учнів.

Абітурієнтами могли бути випускники молодших військових реальних шкіл або цивільних молодших гімназій в віці від 14 до 16 років. Лише два випускника четвертого курсу з найкращими результатами отримували звання лейтенанта, а решта — кадета-заступника офіцера (з 1908 року — фенріха). Тих, хто показав найгірший результат, випускали в армію в званні кадета-унтер-офіцера (Kadettunteroffiziere).

Слухачі Академії Людовики після занять, біля 1910 року	Слухачі Академії Людовики в літньому однострої після польових занять, біля 1910 року	Обід слухачів Академії Людовики

Начальник академії повинен був мати звання оберста або генерала. Його заступник — оберст-лейтенанта або майора. Викладацький корпус складався з штаб- і обер-офіцерів.

Однострій слухачів Академії Людовики збігався з уніформою піхоти гонведа:

• до 1912 року: темно-синій гусарський доломан (Dolmany) з червоним коміром і обшлагами, прикрашеними викладкою шнуром темно-вишневого кольору, з 1912 року: темно-синій двобортний кітель з кантами та викладкою шнуром над обшлагами темно-вишневого кольору;
• темно-синє Tschako з золотим галуном навколо донця;
• прямі штані (Pantalons) чорного (до 1912 року) або світло-синього (після 1912 роки) кольору з краповий кантами в зовнішніх швах.

Комплекс навчальних будівель Академії Людовики зберігся до наших днів. Тепер у головному корпусі розташовано Музей природничої історії, в інших будівлях — Школа підготовки вихователів дитячих садків.

Будівля Академії Людовики, 1913 рік	План комплексу Академії Людовики та Ботанічного саду, що розташований біля неї, 1884 рік	Одна з будівель Академії Людовики, в якому зараз розташовується Угорський природознавчий музей

Військова академія Франца Йосифа

Військово-навчальний заклад, який готував офіцерів піхоти та кавалерії ландвера, створили в 1912 році рішенням міністра оборони Австрійської імперії фельдмаршал-лейтенанта барона Фрідріха фон Ґеорґі. Він розпустив віденську школу кадетів ландвера та на її базі створив Військову академію, що отримала ім’я правлячого імператора (Franz-Joseph-Militärakademie). Одночасно створили вищу військова реальну школу, що розмістилася в сусідній будівлі з академією в III окрузі Відня за адресою вул. Бьоргаафіґассе, 13–15. Обидва військово-навчальних заклади в серпні 1914 року очолювала одна людина — полковник Генерального штабу Генріх Відень фон Альпенбах.

Академія та школа займали дві будівлі, побудовані в 1895 та 1896 роках за проектом архітектора Франца фон Крауса. Між собою будівлі сполучав залізний міст. У комплексі розташовувалася також кавалерійська школа ландвера (Landwehr-Reitschule), що була одним з відділень академії. Після Першої світової війни будинок №13 віддали лікарні Фонду Рудольфа (заснований імператором Францем Йосипом I в 1858 році на честь народження спадкоємця престолу ерцгерцога Рудольфа). Під час Другої світової війни там розташовувалася Поліцейська лікарня, але після війни будівлю повернули фонду. Будинок №15 в 1919 році передали Федеральній школі-інтернату для дівчаток, зараз тут знаходиться Вища школа-інтернат міста Відень.

---

Література:

1. Адаменко Д. Императорский и королевский военный мундир: 1914 год. — К.: 2011. — 192 с.
2. Вооруженныя силы Австро-Венгріи, Часть І. Организація, мобилизація и составъ вооруженныхъ силъ. (По даннымъ къ 1 января 1912 года). — С.-Петербургъ: Военная Типографія, 1912. — С. 166–182.
3. Мемуари Вільгельма Габсбурга, полковника УСС. — Электрон. дан. — К., 2010 http://ah.org.ua/memuari-vilgelma-gabsburga-polkovnika-uss
4. Janaczek G. Tüchtige Officirs und rechtschaffene Männer: Eine historische Bilderreise zu den Militär-Erziehungs- und Bildungsanstalten der k.(u.)k. Monarchie. – [Б. м.]: Vitalis, 2007. – 140 s.
5. Dr. György Sagvari. Die ungarische Honvéd: Uniformierung und Ausrüstung der ungarischen Landwehr von 1868 bis 1918. — Vienna: Verlag Militaria, 2010. — 672 s.

---

Стаття була оприлюднена російською мовою на сайті «WARSPOT»: https://warspot.ru/12587-kolybel-avstro-vengerskogo-ofitserstva