Зі шпагою та багнетом

---

Дмитро Адаменко

Лише деякі юнаки Австро-Угорщини, які закінчили початкову військову реальну школу, відмовлялися від продовження шляху до офіцерського звання. Особливо, якщо вони мали право скористатися пільгами. Піраміду допризовної військової підготовки в двоєдиній монархії Габсбургів вінчали вищі військові реальні школи.
Вони мали на меті дати молодим людям повну загальну середню освіту в поєднанні з військовою підготовкою: військовою дисципліною, еволюціями в строю, поводженні зі зброєю. Для дітей аристократів і найбагатших буржуа існувала окрема «Лицарська академія», наближена до монаршого двору.

Лицарська академія «Терезіанум»

Лицарські академії (Ritter-Akademie) стали виникати в європейських країнах наприкінці XVI століття — спочатку це були навчальні заклади для дітей аристократів, а з початку XVIII сторіччя до них стали приймати також синів багатих бюргерів. Тільки в одному Відні існувало кілька лицарських академій, перша з яких виникла в 1682 році.

В 1746 році імператриця Марія Терезія продала єзуїтам розкішний бароковий палац Фаворита, побудований в 1687 році як літня резиденція імператорів. У Фавориті проводили літо імператори Леопольд I, Йосип I та Карл VI. Після смерті останнього в 1740 році Марія Терезія зробила своєю новою резиденцією Шенбрун. У тому ж 1740 році чернечий орден єзуїтів почав свою діяльність у австрійській провінції, а також ініціював створення у Відні «дворянської семінарії» (Seminarium nobilium) і звернувся з проханням віддати їм порожній палац Фаворита. 24 лютого 1746 граф Йоганн Віндішґрац за дорученням уряду підписав з монахами договір купівлі-продажу. Створена в палаці дворянська семінарія була призначена для кращих представників виключно аристократичного юнацтва. Керівництво навчальним закладом здійснювала Віденська єзуїтська колегія (Jesuitenkollegiums), що призначала ректора. Нова академія отримала ім’я правлячої імператриці — Collegium Theresianum.

Учні Лицарської академії з батьком	Учень Лицарської академії	Учень Лицарської академії

30 вересня 1749 імператриця у власноруч написаному листі вказала єзуїтам на те, що не бажає бачити академію виключно як духовний заклад, а хоче надати їй спільний імперський світський статус. З цього часу наглядати над академією став куратор, якого спеціально призначав Вищий дворянський суд (höchsten Hofadels). Першим куратором став камергер граф Йосип Ґефенґюллер.

Критики відзначали, що отці-єзуїти не прагнуть зробити з навчального закладу світську організацію, а хочуть підпорядкувати його служінню церкві. Зрештою, школу розділили на єзуїтську колегію та лицарську академію — на той момент остання стала вже третім подібним навчальним закладом у Відні. Головною метою лицарських академій було виховання освічених і лояльних до влади чиновників і дипломатів.

Незабаром після заснування лицарської академії її учні отримали власний однострій, головним елементом якого став темно-синій мундир фрачного крою. Згодом змінювався крій мундира та форма головного убору, але незмінними залишалися колір одностроїв і обов’язкова дворянська шпага (Degen), якою учня озброювали вже на першому курсі. Наприкінці правління Габсбургів уніформа учнів складалася з темно-синього двобортного кітеля та чорного повсякденного офіцерського кепі.

Учень Лицарської академії в «дворянському обмундируванні для хлопчиків», 1890 рік	Учень Лицарської академії в обмундируванні до 1900 року	Учень Лицарської академії в обмундируванні після 1900 року

В 1773 році майже всі імператорські пажі (kaiserlichen Edelknaben) були вихованцями «Терезіанума», що свідчить про велику значущість цього закладу для цісарського двору. У тому ж році єзуїтський орден остаточно усунули від керівництва, а в академії почали викладати цивільні вчителя та монахи-піаристи, які цілком присвятили себе вихованню та освіті юнацтва. Одночасно було змінено назву — з «Collegium Theresianum» на «імператорсько-королівську дворянську Академію» (k.k. Adelige Akademie). Її ректором призначили ченця-піариста.

В 1783 році імператор Йосиф II скасував усі лицарські академії, між іншим й «Терезіанум», секуляризував монастирські володіння та направив частину отриманих коштів на організацію загальної середньої освіти. Все повернулося до старого ладу при внучатому небожі Йосифа — в 1797 році імператор Франц II схвалив відновлення діяльності «Терезіанума» під керівництвом піаристів. В цей же час фасад будівлі академії було реконструйовано в стилі класицизму.

Після революції 1848 року новий імператор Франц Йосиф I дозволив брати до академії дітей багатих буржуа (між іншим, й через необхідність отримати підтримку більш широких верств населення). У 1850 році в академію замість ченців вперше направили шість цивільних викладачів, однак протягом наступних 15 років навчальні програми піаристів не зазнавали істотних змін. Лише в 1865 році закладу, нарешті, остаточно надали світський характер.

Новий етап змін у житті лицарської академії припав на роки після «Угоди» 1867 року, згідно з якою Австрійська імперія була перетворена на двоєдину монархію. Так, юнакам-угорцям було гарантовано освіту рідною мовою. Серед інших важливих змін варто згадати запровадження в програму військових предметів, стройової підготовки та розширеного фізичного виховання. В 1889 році прийняли нові інструкції, згідно з якими в зимовий час учні за бажанням могли присвятити чотири години на тиждень столярній справі, різьбленню по дереву, ліпленню, лозоплетінню або картонажній справі. В цілому, програма навчання в «Терезіанумі» ніколи не співпадала з програмами інших цивільних або військових навчальних закладів.

З 1746 року, коли Марія Терезія заснувала академію, і до 1911 «Терезіанум» закінчило близько 5400 юнаків.

Після падіння габсбурзької монархії заклад продовжив свою роботу. Лише в 1938 році, після аншлюсу, діяльність академії припинили, а в її будинку відкрили «Націонал-політичний навчально-виховний заклад» (NAPOLA), метою якого стало політичне та фізичне виховання юнацтва в дусі нацизму. В 1945 році й він канув у Лету. Після прийняття в 1955 році декларації про незалежність Австрії «Терезіанському фонду» повернули його нерухоме майно, а в 1957 році відновили навчання. З 1989 року до «Терезіануму» приймають і дівчаток.

Вищі військові реальні школи

У віці 14–16 років молоді люди могли вступити на три роки у вищу військову реальну школу (Militäroberrealschule). Вступний іспит здавали німецькою мовою, враховувалися результати попереднього навчання в інших навчальних закладах. Учнів вищої реальної школи (Oberrealeschüler) мали готувати до вступу в одну з військових академій або в школу кадетів. Після повного курсу вони могли вступити до піхотної або кавалерійської школи кадетів, після двох років навчання — до артилерійської або піонерської (в цих школах велося поглиблене вивчення точних наук, а кадети мали включатися в цей процес раніше, не втрачаючи час).

«Серце і рука для Вітчизни» (учень вищої реальної військової школи і офіцер драгунів). Малюнок Фріца Шьонпфлюга	«Позиція буде тут!» (Учень вищої реальної військової школи). Малюнок Фріца Шьонпфлюга	«...Весь у тата!» (Учень вищої реальної військової школи та майор піхоти ландвера). Малюнок Фріца Шьонпфлюга

Загальноосвітні предмети в вищих військових школах відповідали курсу трьох старших класів цивільних гімназій, проводилася посилена стройова підготовка зі зброєю, режим перебування в стінах школи був суто військовим. У вищій школі вже не було фельдфебелів-опікунів, як у нижчих, і учням дозволялося курити. Викладачів зобов’язували звертатися до учнів з приставкою «Пан» (Herr), класний керівник мав бути у званні не нижче гауптмана (ротмістра кавалерії або артилерії), а начальник школи — оберст-лейтенанта або оберста. Плата за навчання у вищій військовій школі була такою ж, як і в нижчій — 828 крон на рік. Військовому міністерству спільного війська підпорядковувалися дві школи для австрійських підданих і одна для угорців. Викладання було німецькою або угорською мовами відповідно.

«Залишатися на висоті в делікатній ситуації» (учень вищої реальної військової школи та рядовий драгунів). Малюнок Фріца Шьонпфлюга	«...Я б хотів ще гвинтівку!» (Учень вищої реальної військової школи). Малюнок Фріца Шьонпфлюга	«...Ну, і як це сталося, пан офіцер?» (Учень вищої реальної військової школи). Малюнок Фріца Шьонпфлюга

В 1850 році в Брюні (зараз Брно у Чехії) заснували вищу військову реальну школу з філією в Просніце (нині Простейов у Чехія). Поганий стан навчального корпусу змусив колишнього інспектора інженерних військ у Моравії та Сілезії оберста Юліуса фон Вурмба створити комісію для пошуку нового місця розташування. Зрештою, комісія дістала висновку, що найкращим місцем для будівництва має стати Меріш-Вайскирхен (зараз Граніц, Чехія). Перший етап переговорів з місцевою окружною радою відбувся 4 листопада 1852 року, а вже 1 липня 1856 урочисто відкрили новий навчальний корпус. Школа була розрахована на 450 місць, викладали в ній німецькою мовою. Навчальний комплекс був настільки великий, що там з часом відкрили кавалерійську школу кадетів (Kavallerie-Kadettenschule) з критим манежем і стайнями, а також Інститут лісового господарства (Forstlehranstalt). Сьогодні цей комплекс будівель займають казарми чеського війська.

У Марбурзі (зараз Марібор у Словенії) вищу військову реальну школу відкрили в 1856 році, але з 1870 року в її навчальному корпусі квартирувала піхотна частина. В 1894 році в місті побудували новий навчальний корпус школи кадетів, а в 1913 році її перепрофілювали на військову школу. Комплекс будівель зберігся до наших днів майже без змін і тепер використовується словенської армією як навчальний центр.

В угорському Кішмартоні (зараз Айзенштадт в Австрії) в спеціально збудоване приміщення в 1858 році переселили 200 учнів школи кадетів зі Штрасу в Штирії. В рамках реорганізації збройних сил школу розформували, а будівлю за два роки віддали під піхотну казарму, в якій розмістили два батальйони. Після того, як в 1878 році обидва батальйони перевели в Боснію та Герцеговину, в будівлі розмістили нижчу військову реальну школу на 240 учнів. У 1909 році її реорганізували у вищу військову реальну школу на 75 учнів. Більшість предметів тут читали угорською мовою. Під час Першої світової війни учням довелося потіснитися — до них підселили частини, відведені з фронту на відпочинок. Будівля навчального комплексу існує й сьогодні з мінімальними змінами і зараз використовується австрійськими збройними силами під назвою «Казарма Мартіна».

До 1913 року при чотирьох школах кадетів існували однорічні курси з програмою останнього року вищої військової реальної школи. На курсах учнів готували до вступу в школу кадетів, в яку брали юнаків у віці 14–17 років. У 1913 році всі чотири школи кадетів повністю перепрофілювали на військові вищі реальні в містах Марбург, Краків, Каша (зараз Кошице у Словаччині) та Пожонь (зараз Братислава, столиця Словаччини).

В ландвері та гонведі існували власні вищі військові реальні школи, мета та структура яких повністю відповідали «звичайним» військовим реальним школам. Школу ландвера заснували 1912 року в Відні в одному комплексі будівель з Військовою академією Франца Йосифа (Franz-Joseph-Militärakademie), що готувала офіцерів ландверу. Школа гонведа в місті Шопрон була розрахована на 150 учнів, викладання в неї велося виключно угорською мовою, до навчання допускали молодих людей, які закінчили 4 класи цивільної гімназії.

Учням вищих військових реальних шкіл видавали однострій, що складався з:

• кепі за зразком повсякденного офіцерського на картонному каркасі, що обтягували чорною тканиною, з простим чорним шкіряним дашком. Кепі прикрашали петлицею з жовтого шовкового шнура, накинутою на золотий ґудзик, і шовковою чорно-жовтою кокардою;
• фетрового ківера нижніх чинів піхоти спільного війська (Infanterieschako), навколо донця якого нашивали капральський галун з вовни темно-жовтого кольору;
• повсякденного чорного суконного кітеля крою Bluse на кістяних ґудзиках і з червоними петлицями на стоячому комірі;
• парадного однобортного кітеля крою Rock із чорного сукна з червоними петлицями на чорному комірі, погонами та плечовими валиками, обшлагами та кантами вздовж борту та по низу спідниці. Ґудзики — гладкі з жовтого металу;
• шинелі з чорного сукна з червоними петлицями на комірі;
• чорної краватки з білим підкомірцем;
• світло-синіх прямих штанів;
• чорних черевиків.

	Ківер Tschako піхоти спільного війська, який носили учні вищих військових реальних шкіл	Кітель учня вищої військової реальної школи

Учнів озброювали штуцерами інженерних військ (спочатку системи Верндля, згодом — Манлихера) та унтер-офіцерськими багнетами з темляками з темно-жовтої вовни до них.

Австро-Угорщина була величезною країною з численною армією, що вимагала постійного поповнення офіцерським складом. Держава пропонувала юнакам почати підготовку до майбутньої офіцерської кар’єри задовго до настання призовного віку. Створили систему фінансового заохочення, коли частину витрат брали на себе збройні сили. Реальні військові школи нижчого та вищого ступенів розкидали по всій Австрійській імперії й Угорському королівству, що також полегшувало хлопчикам вступ до них.

---

Джерела та література

1. ah.org.ua («Австрия-Венгрия: История государства Габсбургов»).
2. Австро-Венгрiя. Военная энциклопедiя. – М.: Изд-во Тов-ва И. Д. Сытина, 1914. – Т. 1. – С. 55–78.
3. Адаменко Д. Императорский и королевский военный мундир: 1914 г. – Киев, 2011. – С. 109–112.
4. Вооруженныя Силы Австро-Венгрiи. Часть 1. Организацiя, мобилизацiя и составъ вооруженныхъ силъ. (По даннымъ к 1 января 1912 года.). – СПБ: Главное Управленiе Генерального Штаба, 1912. – С. 166–181.
5. Das K. u. K. Heer 1895: Eine bildserie von Oskar Brüch, kommentiert von Günter Dirrheimer. – Graz; Stuttgart: Stocker, 1997. – S. 69–70, B. 20.
6. Janaczek G. Tüchtige Officirs und rechtschaffene Männer: Eine historische Bilderreise zu den Militär-Erziehungs- und Bildungsanstalten der k.(u.)k. Monarchie. – [S.l.]: Vitalis, 2007. – 140 s.
7. Ortner C., Rest S., Ilming T. The Emperor’s Coat in the First World War : Uniforms and Equipment of the Austro-Hungarian Army from 1914 to 1918. – Wien: Verlag Militaria, 2002. – P. 56.

---

Стаття російською мовою оприлюднена на сайті «WARSPOT»: https://warspot.ru/9171-so-shpagoy-i-shtykom