150 років тому, 10 квітня 1864 року, брат цісаря Франца Йосифа І, Максиміліан, став імператором Мексики (Emperador Maximiliano I de Mеxico).
Давній цісарсько-королівський рід Габсбурґів переживав часи слави та періоди занепаду, але протягом семи століть перебував у центрі європейської та світової політики. Володарі з цієї чисельної та могутньої родини долучали нові «перлини» до своєї корони не так силою зброї, як завдяки вдалим шлюбам. А військові перемоги для Габсбурґів здобували галичанин Кульчицький, поляк Собєський чи чех Радецький. 1864 року корону для Габсбурґів у далекій Мексиці придбали французи.
Адмірал ерцгерцог Максиміліан, командувач цісарсько-королівського Військово-морського флоту
Молодший брат цісаря Франца Йосифа І, Максиміліан Фердинанд Йосиф фон Габсбурґ народився 6 липня 1832 року і був другим сином 30-річного Франца Карла Йосифа та Софії Фридерики Доротеї Вільгельміни з баварського королівського роду. Тоді ще правив Австрією Франц І, останній цісар «Священної Римської імперії німецької нації», який 1805 року мусив зректись цього пишного титулу, залишаючись лише австрійським цісарем. У черзі на престол стояв Фердинанд, що йому довелося володарювати Австрією у 1835–1848 роках. Але революційна буря «весни народів» змела уряд Клеменса Меттерніха, фактичного керівника держави при не надто здібному та схильному до панування цісареві Фердинанді І, який, до того ж, не мав нащадків.
Тоді, у грудні 1848 року, Фердинанд І залишив трон на користь свого племінника, 18-річного Франца Йосифа І, якому доля подарувала 68 років цісарування. Молодший на два роки Максиміліан 10 років був першим у черзі на успадкування віденського престолу. Він не вчився в університетах, але здобув при дворі непогану едукацію з дипломатії, права, військової справи, історії, географії, тодішніх технологій, вивчив, окрім рідної німецької, угорську, словенську, англійську, французьку, італійську й іспанську мови. Він полюбив море, розпочав морську службу і вже 1854 року став командувачем австрійського флоту. У лютому 1857 р. Максиміліан отримав титул віце-короля Ломбардії та Венеції, а 27 липня того ж року одружився з бельгійською принцесою, донькою короля Леопольда І, Шарлотою Амалією Августою Вікторією Клементиною Леопольдиною. Молоде подружжя оселилося в Трієсті, в палаці на березі Адріатичного моря.
Коли у цісаря Франца Йосифа І народився син Рудольф (1858), Максиміліан втратив шанс на успадкування австрійського трону. І йому залишалось бути на других ролях в Австрії або шукати собі десь нового престолу.
Прецеденти були. Утворювались нові монархічні династії в Греції, Бельгії, потім у Румунії, Болгарії, але там спритнішими виявлялись молоді німецькі королевичі з родин Саксен-Кобурґ-Ґота, які задля престолу переходили на православну віру. Натомість австрійцю-католику довелось шукати собі якогось віддаленішого престолу. Допоміг далекий родич, імператор французів Наполеон ІІІ, племінник того самого Наполеона І Бонапарта, який був свого часу одружений з тіткою Максиміліана, Марією Людвікою.
Колись, дуже давно, у XVI столітті, коли Карл V Габсбурґ одружився з Хуаною Кастильською, на короткий час утворилася велика імперія, над якою «ніколи не заходило сонце», що об’єднала не лише Австрію, Угорщину, Чехію, Нідерланди, Іспанію та Португалію, але й також «обидві Індії» — величезні колонії в Азії, Африці, Америці. Серед них була і Мексика (Нова Іспанія), яка залишалась іспанською до 1821 року. Тому Габсбурґи теоретично могли претендувати й на мексиканський трон.
Мексиканці 1821 року здобули незалежність внаслідок десятирічної визвольної боротьби проти іспанського панування. Але тут ще залишались сильними монархічні настрої, які панували серед креольської частини населення. Тож спочатку Мексика стала імперією. Першим цісарем, Августином І, проголосив себе полковник Ітурбіде. До імперії намагалися приєднати сусідні Гватемалу та Сальвадор. Однак інші військові лідери, переважно індіанського походження, набравши сили в боротьбі за незалежність не подарували своєму колезі такого титулу і розпочали війну. Внаслідок її у березні 1823 року імперію ліквідували. Августин І змушений був тікати за кордон. Конституція 4 травня 1824 року проголосила в Мексиканських Сполучених Штатах республіканський лад.
Та, на відміну від США, демократичний устрій не прижився на мексиканському ґрунті. На довгі десятиліття країна втягнулася у міжусобну боротьбу між різними військовими угрупуваннями. Їхні лідери: Ґваделупе Вікторія, Вісенте Гереро, Бусманте, Алеман, Антоніо Лопес де Санта-Анна, Ґомес Фаріас, Паредес-і-Арільяґа, — змінювали одні одних на чолі держави.
В 1835 році північноамериканські колоністи почали збройну боротьбу за незалежність мексиканського штату Техасу, проголошену 2 березня 1836 року. Сецесіоністи з «Республіки Техас» звернулися по допомогу до уряду США, який визнав їхню незалежність. А 1845 року Техас прийняли на правах штату до складу США.
Протистояння двох держав переросло у американо-мексиканську війну 1846–1848 років. Мексика не змогла протистояти американській військовій перевазі. У вересні 1847-го американці здобули мексиканську столицю Мехіко, шлях до якої намагались героїчно захищати молоді кадети військової школи (як у нас під Крутами чи Задвір’ям). Мексиканці програли і 2 лютого 1848 року в місті Ґваделупа-Ідальґо змушені були підписати мирний договір, за яким остаточно втратили на користь США не лише Техас, але й усі свої північні землі. На них згодом утворились американські штати Каліфорнія, Арізона, Нью-Мексіко та Невада.
У 1858 році президентом Мексики став Ґарсіа Беніто Хуарес (1806–1872), який намагався провести ліберальні реформи, але викликав новий спалах громадянської війни. У 1861-му, коли уряд Хуареса оголосив про відмову повернення іноземних кредитів, у війну вирішили втрутитись уряди Англії, Франції й Іспанії, війська яких зайняли деякі мексиканські порти. Хуарес змушений був задовольнити вимоги іноземних кредиторів, і англійські й іспанські війська залишили Мексику.
Але французи залишились, і до кінця 1862 року їх експедиційна армія зросла до 30 тисяч вояків. Війська імператора Наполеона ІІІ зайняли столицю та найбільші міста країни. Було скликано асамблею нотаблів (найвпливовіших людей країни, переважно креолів) для вирішення майбутнього устрою держави. 10 липня 1863 ця асамблея вирішила проголосити в Мексиці спадкову монархію та запросити на престол австрійського ерцгерцога Максиміліана.
Франц Ксавер Вінтерхальтер «Імператор Мексики Максиміліан І Гасбург Лотаринзький» (1864)
10 квітня 1864 року в палаці Мірамар ерцгерцоґ Максиміліан був коронований як «Божою милістю і волею народу, Імператор Мексики» (Por la gracia del Dios y la voluntad de la gente, Emperador de Mеxico).
21 травня того ж року цісар Максиміліан І прибув до мексиканського порту Веракрус і вступив у правління новою імперією. Імператор Французів Наполеон ІІІ уклав зі своїм родичем угоду про підтримку, згідно з якою Мексика мала заплатити Франції 270 мільйонів франків компенсації та по тисячі франків щороку за кожного французького солдата, який перебував у Мексиці. Було їх тоді 40 тисяч.
Більшість населення Мексики не сприйняло нових порядків і не погодилась сплачувати кошти на утримання французьких інтервентів. Максиміліан І з допомогою французів панував у столиці та більших містах, тоді як більшість території контролювали антимонархічні партизанські загони під проводом Хуареса. З весни 1865 року, коли в США завершилась громадянська війна, мексиканські республіканці стали отримувати американську допомогу. Відтоді вони стали поступово витісняти французів та цісарські війська з Мексики. Під тиском США навесні 1867 року французи залишили Мексику.
Цісар Максиміліан не встиг вибратись із країни разом зі своїми союзниками. Франц Йосиф І теж нічим не зміг допомогти братові, бо мав клопоти через війну, яку Австрії саме вела проти Пруссії й Італії. У березні 1867 року загони Максиміліана І були оточені у фортеці Сантьяґо де Керетаро, і 15 травня цей останній осередок опору цісарців капітулював.
Едуард Моне «Розстріл імператора Максиміліана» (1867)
Військово-польовий суд засудив імператора Максиміліана І до страти. Хоча його просили помилувати не лише європейські монархи, президент США Ендрю Джонсон, але й такі відомі вільнодумці як Віктор Гюго та Джузеппе Ґарібальді, 19 червня 1867 року цісаря розстріляли разом з двома найвірнішими генералами, Міґелем Мірамоном і Томасом Мехія. Цю екзекуцію відтворив на своїй картині славетний французький експресіоніст Едуар Моне.
Тіло Максиміліана перевезли до Відня, де поховали 18 січня 1868 року у цісарській крипті костелу Капуцинів.
А Мексика остаточно розпрощалася з монархічним устроєм.
(«Збруч»)