Штабс-фельдфебель (Stabsfeldwebel)

---

Наприкінці 1913 року в австро-угорській армії були заведені звання штабс-унтерофіцерів (штабс-фельдфебель (Stabsfeldwebel) у піхоті, штабс-вахмістр (Stabswachtmeister) у кінноті та обер-феєрверкер (Oberfeuerwerker) в артилерії ). На той час це були найстарші унтер-офіцерські звання у війську. Вже наприкінці 1917 року звання обер-феєрверкер було перейменовано на штабс-феєрверкер (Stabsfeuerwerker), а для польових єгерів, що виконували обовʼязки розвідки у піхоті, завели власне звання штабс-оберєгеря (Stabsoberjäger). Загальною назвою цієї категорії старшин для війська двоєдиної монархії була «штабс-унтерофіцери» (Stabsunteroffiziere), згідно з Циркулярним розпорядженням (Zirkularverordnungen) від 17 листопада 1913 року та його доповненням 3 вересня 1917 року. Для кожної сотні передбачалася наявність однієї такої посади. На неї призначали заслужених унтер-офіцерів, навіть пропустивши проміжні унтер-офіцерські звання, тобто не обовʼязково з фельдфебелів. Натомість зарплатня (sic!), однострій, озброєння та спорядження були тими ж самими, що у фельдфебелів. Однак у мирний час всілякі марші (паради, маневри) вони відбували без зайвого навантаження, тобто без ранців. Холодна зброя складалася з офіцерської шаблі на шкіряній портупеї, вкритій шовковим золотисто-жовтим галуном, як у «ґаґістів без рангу» (Gagisten ohne Rangklasse) та фенрихів. Разом із запровадженим у 1915 році званням заступника офіцера (Offizierstellvertreter) вони склали групу старших унтер-офіцерів, що була перед «ґаґістами без рангу».

Спочатку звання штабс-унтерофіцерів відзначали трьома білими 6-променевими целулоїдними зірками, що нашивали на комір (або петлицю на комір польового кителя). Але зірки доповнював шовковий сержантський галун темно-жовтого кольору (kaisergelb) шириною 13 мм із чорною смугою шириною 2 мм, вплетеною посередині нього. Через вузький простір шириною 3 мм уздовж широкого галуна нашивали ще один із золотої канителі, але вузький, шириною лише 6 мм.

За півтора роки, у червні 1914, знаки розрізнення було трохи змінено: зірки тепер стали вишитими шовком, а галуни замінили на зі срібної канителі завширшки 20 мм, паралельно яким на відстані 3 мм нашивали вузький галун завширшки 5 мм.

Подібні звання було заведено не лише у спільному війську, але й в угорському гонведі та австрійському ландвері. Зрозуміло, що у першому воно мали угорську назву — Tőrzsőrmester для піхоти та кінноти й для артилерії Főtűzmester до 1917 року та Tőrzsőrmester (як у піхоті) після. Також з 1917 року єгері гонведу отримали звання Tőrzsfővadász.

Теж саме звання Tőrzsőrmester було заведено в угорській жандармерії. Натомість в австрійській жандармерії воно мало назву «беціркс-фельдфебель» (окружний фельдфебель, Bezirksfeldwebel) та Bezirksoberjäger у тирольському ландшютці (k. k. Landesschützen), що між іншим виконував й обовʼязки з охорони громадського спокою. Знаки розрізнення були тими самими, що й у спільному війську (включно із целулоїдними  зірочками до 1914 року і вишитими шовковими після), але галуни одразу були срібними. Як й у спільному війську однострої, екіпірування та озброєння були як у фельдфебелів (тобто офіцерські, але там, де ґаґісти використовували металізовану канитель, був жовтий шовк), натомість в жандармерії на кителях не було погонів.