Олексій Чередніченко
Ідея, що росіяни не є слов’янами, не нова. Власне, в певному сенсі ця ідея українського походження, адже її найвідоміший адепт XIX століття поляк Францішек Духінський родом з Волині. Намагаючись спростувати це твердження, науковці — ті, які виходили з вежі зі слонової кістки — спершу апелювали до об’єктивних даних. Потім стало зрозуміло, що для певної частини українського суспільства цей міф відіграє важливу роль, тож віднедавна змінилася й лінія атаки на нього: тепер звертають увагу на те, що «угрофіни», до яких найчастіше відносять росіян прибічники цього міфу, — це взагалі-то не якісь дикуни, а Фінляндія, Естонія, Угорщина… Інга пропонує піти далі та запитати: а що такого цінного в слов’янському походженні, що воно має бути предметом гордості, а його відсутність — глузувань?
Не рахуючи нещодавні міграційні хвилі, слов’янські народи й держави в Європі — стабільно в ролі аутсайдерів. Найбідніша держава в ЄС — Болгарія, за звання найбіднішої держави цілої Європи нещодавно конкурували Україна та Боснія і Герцеговина. Більші аутсайдери лише кельти і лише в тому сенсі, що не зуміли зберегти власну державність; але єдина на сьогодні незалежна кельтська держава, власне, стала «Celtic Tiger».
Найбагатша слов’янська держава, Словенія, втім, почуває себе доволі непогано… Але ось у чому штука: саме у словенців популярною ідеєю є заперечення свого слов’янського походження та виведення натомість себе від сусідніх германців. Вочевидь, соромляться своїх малоуспішних родичів. 😊
У зв’язку з цим варто зачепити ще одне питання. Чи не був і справді вплив германців на слов’ян більшим, ніж нам традиційно розповідали? На превеликий жаль, об’єктивне наукове дослідження тут утруднено. Бо в 1848 році один розумний поляк на ім’я Юліан Клачко придумав вислів «Drang nach Osten» (у первісному варіанті «Zug nach Osten»), і поступово поширилося переконання, що німці упродовж цілої своєї історії тільки про те й мріяли, як би підкорити слов’ян. Дарма що на практиці німці мали і «Drang nach Süden», і «Drang nach Westen», і навіть «Drang nach Norden». Навіть нацисти, які загалом не робили таємниці з планів здобути собі Lebensraum на сході, цей вислів не вживали: у «Mein Kampf», скажімо, словосполучення «nach Osten» вжито лише одного разу, і в тому значенні, що німці Австрії героїчно стримували просування слов’ян зі Сходу, — яка вже тут експансія) Лише в «Zweites Buch», за життя Гітлера так ніколи й не виданій, на майже п’ятистах сторінках одного разу справді сказано, що мета забезпечення розвитку німців у майбутньому «штовхає нас на Схід» (drängt uns nach Osten), але в наступному ж реченні зазначено, що смертельним ворогом Німеччини є… Франція)
Густаф Коссінна – німецький філолог, професор німецької археології в Берлінському університеті.
Так чи так, нацистські марення не є підставою екстраполювати ідею східної експансії на інші періоди німецької історії. Але оскільки нацисти використовували в своїх цілях дослідження низки німецьких науковців, найвідомішим з яких був вчасно померлий Густав Коссінна, щодо буцімто вирішальної ролі германців у «цивілізуванні» слов’янського простору, то по війні спроба вести подальші дослідження в цьому напрямі навіть з поміркованіших позицій була на території СРСР і соцтабору жорстко табуйована.
А шкода, бо наука не терпить цензури. Причому страждає від цього і та сама позанаукова сфера, яку намагаються захищати ті з цензорів, яких можна вважати добросовісними. Приміром, будь-яка спроба дослідити можливі відмінності в мисленнєвих процесах між представниками різних расових груп наражається на скандал. А деякі науковці, можливо, самі не хочуть публікувати результати своїх досліджень у цій сфері — і то не лише з егоїстичних, а й зі шляхетних міркувань: аби не давати расистам зброю в руки. І от саме через усвідомлення роботи цього чинника я менш переконана у відсутності таких міжрасових відмінностей, ніж якби ця ділянка досліджень була не «мінним полем», а простором для спокійної академічної дискусії. Парадоксальним чином, отже, результат вийшов протилежним тому, якого прагнули борці проти расизму в науці)
Проте такою ситуація з дослідженням взаємин між давніми слов’янами й давніми германцями була за радянської доби. Є підстави вважати, що тепер вона вже виправилася
Відомо (доводилося про це писати й мені), що вислів «Drang nach Osten» — це не слова самих німаків про нещасних слов’ян. Це натомість сприйняття самими слов’янами XIX століття (в цьому випадку зачинателем традиції став поляк) «підступних німецьких плянів» — сприйняття, з яким дехто не бажає розлучитися й досі. «Drang nach Osten», однак, не єдиний такий випадок).
Фрідрік фон Бейст — саксонський, австрійський та австро-угорський державний діяч і дипломат, граф.
У 1867 році Хведір Іванович Тютчев почув, що австрійський міністр-президент родом з Дрездена Фрідріх Фердинанд фон Бойст сказав, шо слов’ян треба притиснути до стінки. Тонка душа Хв. Тютчева не винесла такого знущання над братерськими народами, і він розродився гнівним віршем, епіграфом до якого узяв ті самі слова – «Man muß die Slaven an die Mauer drücken»:
Они кричат, они грозятся:
«Вот к стенке мы славян прижмем!»
Ну, как бы им не оборваться
В задорном натиске своем!..Да, стенка есть — стена большая, —
И вас не трудно к ней прижать.
Да польза-то для них какая?
Вот, вот что трудно угадать.Ужасно та стена упруга,
Хоть и гранитная скала, —
Шестую часть земного круга
Она давно уж обошла…Ее не раз и штурмовали —
Кой-где сорвали камня три,
Но напоследок отступали
С разбитым лбом богатыри…Стоит она, как и стояла,
Твердыней смотрит боевой:
Она не то чтоб угрожала,
Но… каждый камень в ней живой…Так пусть же бешеным напором
Теснят вас немцы и прижмут
К ее бойницам и затворам, —
Посмотрим, что они возьмут!Как ни бесись вражда слепая,
Как ни грози вам буйство их —
Не выдаст вас стена родная,
Не оттолкнет она своих.Она расступится пред вами
И как живой для вас оплот
Меж вами станет и врагами
И к ним поближе подойдет.
А майже вісім десятиріч потому, у грудні 1944 року, Ілько Григорович Еренбург декларував:
«”Маn muss die Slaven an die Wand drücken” — “нужно прижать славян к стенке” — на этой глупой и гнусной фразе воспитывались немцы. Им не говорили, что славянские народы дали миру Гуса и Коперника, Толстого и Чехова, Шопена и Чайковского, Менделеева и Лобачевского. Им тупо повторяли: “Нужно прижать!”».
А насправді?
Граф Ріхард Белькреді — австрійський державний діяч, Голова Ради міністрів Австрійської імперії в 1865—1867. Почесний громадянин Львова (1866).
А в Realität австрійські слов’яни, особливо чехи, були незадоволені тим, що на зміну уродженцеві Моравії, федералісту Ріхарду фон Белькреді, за якого можна було сподіватися на повну рівноправність слов’янських народів в оновленій імперії, габсбурзький уряд у лютому 1867 року очолив фон Бойст, який і довів справу до відомого Ausgleich‘у, що вирівняв з австрійцями лише угорців. І тому в чеській пресі було запущено чутку, що фон Бойст, мовляв, заявив на зустрічі з якимось чинушею, що слов’ян треба б оте самеє.
Чутку швидко підхопили. Проте 10 червня 1868 року на засіданні рейхсрату її зрештою прокоментував сам «винуватець». Тоді він саме лобіював будівництво залізниць у слов’янських регіонах імперії. І скористався нагодою, аби привселюдно заперечити, що є непримиренним противником слов’ян, як про нього говорять, і що коли-небудь говорив ті слова, які журналісти вклали в його вуста (скриншоти 1-2). А пізніше, в своїх спогадах, він стверджував, що мав окрему зустріч ще й з ватажками чеського національного руху, де заявив, що є прихильником рівного становища всіх національностей, і назвав оце «до стінки!» не інакше, як «чистою вигадкою» (скриншот 3).
Цікавий факт: певно, «для надійності» деякі чеські журналісти вирішили приписати «стінку» не лише Бойстові, а й «рідному» губернаторові Богемії Ернсту Леопольду фон Келлерспергу (варто зазначити, що до прем’єрства цю посаду обіймав Белькреді). Тоді той дав інтерв’ю в пресі, де повністю заперечив, що таке промовляв, і заявив, що прагне усунення в краї всякого міжнаціонального розбрату)
Але ж «ніщо не зупинить цитату, час якої настав»! 🙂
Матеріал оприлюднено на файсбук-сторінці дослідниці.