Галичина в мундирі. Учнівський мундир

---

Микола Закусов
директор Стрийського краєзнавчого музею «Верховина»

Сьогодні життя Галичанина виглядає архісумно. Від 10 до 20 років — шкільний мундир, згодом військовий «рок», потім, після короткої університетської перерви, ц. к. шпага… і коронація на урядницькому троні у різних іпостасях, або дві розетки на позолочених нитках.[1]

Формений одяг учнів цивільних навчальних закладів ХІХ ст. досі залишається недостатньо дослідженим.[2] Загалом, цілісна система шкільного обмундирування у цей час існувала лише в Російській імперії. Частково його запровадили у Швейцарії та Франції, де особливого поширення уніформа здобула у конвіктах або інтернатах, а також школах військового типу.

Спроби запровадження шкільної форми у Австрії теж мали місце. Зокрема у приватному навчальному закладі отців єзуїтів Кальксбург поблизу Відня. Форма його вихованців була схожа на австрійську офіцерську та мала на меті посилювати корпоративну культуру і почуття приналежності до спільноти.

Однострій приписано учням військових навчальних закладів. Система початкової та середньої військової освіти, що була створена в Австро-Угорщині, готувала юнаків до вступу в школи кадетів і військові академії. Перші випускали кандидатів в офіцери, другі — лейтенантів. Створення цієї системи розпочалося в 1870-ті роки.[3]

Вперше про загальну шкільну форму в Галичині заговорили у 1885 році.[4] Тоді учням реальної школи і гімназії Св. Яцека у Кракові дозволили одягнути головні убори спеціального крою. Їх, за місцевою традицією, називали «krakuski».[5] На шапки гімназистів кріпили герб опікуна закладу типу «Одровонж».[6]

19 грудня 1885 року на засіданні Товариства вищих шкіл у Львові виголошено реферат про шкільну уніформу. Проф. Амборський, котрий його підготував, відзначив, що мундир окреслює становище учня у суспільстві, затирає різницю між станами, полегшую нагляд за учнями поза школою, виробляє певний espirit de corps[7], товариськість і єднання, а запровадження форми у інших країнах виявилося корисним.[8]

Пройшло ще п’ять років. Ідея знайшла як прихильників, так і противників. На засіданнях Галицького сейму впродовж 1890 року все ж підготовлено резолюцію про якомога швидше запровадження однострою для учнів.

Поки тривали суперечки довкола шкільного мундиру, учні з власної ініціативи почали одягати різнокольорові шапки, щоб відрізнятись від молоді з інших закладів. Цим народним головним уборам навіть почала чинити перешкоди Шкільна рада, але, після рішення ради міста Львова, змирилася. Про ці головні убори згадує історик Мечислав Опалек (1881–1964). Тоді він розпочинав свою шкільну науку:

… в львівських гімназіях з польською мовою навчання і у реальній школі ввійшли до вжитку шапки рогатівки без дашків, пошиті на зразок сокільських. Не підлягає сумніву, що ця новація мала демонстративний характер і по відношенню до шкільного керівництва подекуди навіть агресивний. Як і з чиєї ініціативи вийшли в загальне користування сказати не можу. Кольори не були однорідними, а шапки вирізнялись поєднанням кольорів в окремих львівських гімназіях.

Учні ІІІ гімназії Франца Йосипа і V бернардинської мали шапки із світло-сірим краєм та темно-синім верхом, учні IV гімназії під Політехнікою — з пурпуровим верхом. Реалісти з вулиці Кам’яної, пізнішої Кубалі, носили рогатівки з чорним краєм, червоною облямівкою і білим верхом.

Шапки були прикрашені шовковою розеткою на обідку, в якій був посріблений польський орел і за нею соколине перо як символ «юнакерії».

Орлики і пера незабаром зникли після заборони. Оголені шапки толерували до часу впровадження обов’язкових шкільних мундирів у недалекому майбутньому.[9]

У квітні 1892 року «Kurjer Lwowski» сповістив, що з нового року у всіх гімназіях запроваджується мундир, як у Хирівському закладі оо. Єзуїтів.

Товариство Ісуса (лат. Societas Iesu, скорочено S.J., або S.I.) утримувало кілька середніх навчальних закладів в Галичині: гімназію у Новому Сончі (1838–1848), конвікт у Львові (1838–1849), шляхетський конвікт у Тернополі (1821–1886) і згаданий Науково-виховний заклад біля с. Буньковичі на околиці Хирова відкритий 1886 року. Вихованці були одягнуті в мундири військового крою і типові головні убори — циліндричне кепі з дашком.

Але тільки 14 березня 1894 року цісарсько-королівська крайова шкільна рада видала розпорядження «У справі запровадження однакового вбрання для учнів середніх галицьких шкіл».[10] Цьому передували розпорядження міністра освіти і віровизнань від 16 січня і цісарський рескрипт від 6 січня.

До середніх навчальних закладів належали гімназії і реальні школи. Станом на 1895 рік в Галичині діяло 29 вищих гімназій, 2 нижчі і 4 реальні школи.[11]

Мундир учнів мав складатися з таких частин:

• Блуза з темно-синього сукна з коміром стійкою і двома кишенями на грудях.
• Штани звичайного крою темно-сірого кольору з виступаючим швом – кантом.
• Плащ з темно-сірого сукна з темно-синіми нашивками на комірі, з чорними роговими ґудзиками у два ряди по шість і хлястиком на розрізі ззаду.[12]
• Шапка з темно-синього сукна з простим дашком, ремінцем з пряжкою та емблемою з білої бляхи (мідно-нікелевий сплав). Для шкіл реальних у формі літери «R», а для гімназій — «G». [13]

Відомі емблеми з літерою «W», що вказували на виділові школи.[14]

На емблемі римською цифрою під літерою визначено приналежність до певного закладу. Для учнів гімназій Львова: Академічна гімназія G/I, ІІ гімназія G/II, гімназія Йосипа G/III, IV гімназія G/IV, V гімназія G/V. Для гімназій Кракова: гімназія Св. Анни G/I, гімназія Св. Яцека G/II, ІІІ гімназія G/III. Для гімназій Перемишля і Коломиї: гімназія з польською мовою навчання G/I, гімназія з українською мовою навчання G/II. Кількість гімназій зростала і потреба у визначенні порядкового номеру на емблемах поступово відпала.

В літню пору учні мали змогу носити полотняний одяг того ж крою. Блузу сірого кольору з темно-синіми петлицями (5 см) на комірі та з випустками на рукавах за 5 см від краю. Шапка повинна мати темно-синю випустку посередині і довкола.

На комірі блузи з сукна чи вилогах полотняної носили учні відзнаки відповідно до класу, який відвідували у вигляді галуна з металевої нитки. У молодших класах (І–ІV) — срібні смужки довжиною 3 см і шириною 0,5 см від одного до чотирьох. У старших класах (V–VIII) такі ж смужки, але золоті. При чому, у реальних школах від одної до трьох.

Форму передбачено і для учнів фахових шкіл. У 1892 році введено форму для школи у Дублянах. Збереглося фото учнів Нижчої рільничої школи у Бережниці.

Запровадити новий мундир примусово вирішили з 1896/97 н. р. 15 січня 1896 року на засіданні сейму подано внесок Тита Заячківського(1846–1926) про факультативне ношення форми, через різний матеріальний стан учнів.[15] Хоча шкільне вбрання коштувало дешевше ніж найпростіший одяг, для багатьох це були значні видатки. Комплект форми учня молодших класів обходився у 24 зл., а старших — 32. Пропозиції Заячківського сейм відхилив. Та все ж, міністерським рескриптом від 2 квітня 1896 року бідних учнів 1 і 8 класів звільнено від ношення форми.

Шкільні приписи містили такі положення:

Зовнішньою ознакою учня середньої школи є приписане вбрання(мундир шкільний). Кожен учень середньої школи зобов’язаний носити приписаний шкільний мундир у школі і поза школою. З огляду на крій, колір і відзнаки не можна відступати від припису; не можна також носити з частиною мундиру інший одяг. Шкільний мундир має бути для учня захисною шатою і учень повинен завжди пам’ятати про те, щоб не осоромити мундиру, який носить і школу, до якої належить.[16]

Тим часом, Крайова шкільна рада забороняє вносити будь-які зміни до приписаного мундиру і носити головні убори іншого крою, а також сторонні відзнаки і прикраси. Окремим розпорядженням змушена звернути увагу на порушення цих приписів.

Певна частина молоді, бажаючи відрізнятися від колег, вигадала різні додатки, аба зміни в приписаному мундирі і вважає, що цим доводить якусь особливу елегантність. Самовільно змінює колір мундиру, наприклад на чорний, його крій, а особливо крій коміра… розміри класових відзнак, допускаючись нерозумної манії блиску, крій шапок і т. д.[17]

Зрозуміло, що порушення приписів тривали і далі. Дирекція філії Самбірської гімназії у 1913 році звертала увагу на форму шапок і класових відзнак і забороняла носити так звані куртки.[18] Керівництво ІІ гімназії у Тернополі застерігало: «Кожен учень зобов’язаний носити приписане вбрання і не повинен змінювати будь-якої його частини. Зокрема, заборонено учням носити шапки з похилими дашками і надмірної висоти. Висота шапки складає пропорційно 1/3 ширини».[19]

Директор цісарсько-королівської гімназії в Стрию наголошував у 1914 році: «Всі учні без винятку повинні ходити у приписаних мундирах, форма і крій котрих є також визначені. Висота шапок подана, а ширина і довжина смужок на комірах (стоячих) мають бути відповідно до зразків».[20]

Типово українським відступом від регламенту було використання літери «Ґ» на емблемах, як припускають починаючи з 1911 року.[21]

У 1907 р. в Галичині було вже 83 середні школи: 45 гімназій (з них 2 приватні), 11 реальних шкіл та 17 учительських семінарій. Щоправда, із 45 гімназій тільки в 5-х навчання велося українською мовою (в Перемишлі, Коломиї, Тернополі, Станіславові і Львові).

Учнівська форма викликала багато застережень. На засіданні Львівського лікарського товариства 16 червня 1911 року визначено, що, запроваджений з метою піднесення військового духу і контролю на учнями, мундир має низку недоліків: тісний і грубий матеріал, який утруднює дихання, особливо влітку.[22]

1914 рік учні Галичини зустріли у 53-х гімназіях, 4-х самостійних філіях і 3 реальних гімназіях, 17-ти приватних закладах для юнаків і 13-ти жіночих приватних гімназійних школах. Було також 14 реальних шкіл та 11 жіночих ліцеїв.[23]

---

Джерела:

[1] Zycie w mundurze // Kurjer Lwowski, 1900, 14 pazdzernika.

[2] Адаменко, Дмитро. б. д. «Цісарська та королівська ‘квасоля’ | История государства Габсбургов». Дата звернення 15, Лютий 2021.

Адаменко, Дмитро. б. д. «Зі шпагою та багнетом | История государства Габсбургов». Дата звернення 15, Лютий 2021.

[3] Ветоха-Копадзе М. Уніформа в освітніх закладах України кін. ХІХ – поч. ХХ ст. // Вісник ХДАДМ. 2011. №4. С.36-38. Сергей Музычук. б. д. «Обмундирование учеников гимназий в Австрийской империи в начале XX века | История государства Габсбургов». http://ah.milua.org/obmundirovanie-uchenikov-gimnazij-v-avstrijskoj-imperii-v-nachale-xx-veka.

[4] Мундир носили вихованці Закладу убогих і сиріт фундації Станіслава Скарбка у Дроговижі. Zgrabne mundurki z sieraczkowego sukna z karmazynowemi wyłogami i takież czapki formy francuskiej, nadają im same przez się, dziarską, otwartą postawę.

[5] krakuska – червона чоловіча шапка без дашка, обшита хутром «czerwona, sukienna, męska czapka bez daszka, obszyta barankiem, część regionalnego stroju krakowskiego», «każda rogatywka obszyta futrem»

[6] Kurjer Lwowski, 1885, 14 grudnia.

[7] esprit de corps – франц. «корпоративний дух».

[8] Kurjer Lwowski, 1885, 25 grudnia

[9] Opałek M. O Lwowie i mojej młodości. Wrocław, 1987. S.129-130. Цитата за: Gajak-Toczek M. Męskie gimnazja państwowe we Lwowie w latach 1772-1914 // Acta Universitatis Lodziensis – Folia Litteraria Poloninica” 2010, nr 13, s. 355.

[10] Dziennik Ustaw i Rozporządzeń Krajowych dla Królestwa Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem. 1894, cz. 7. Sprawozdanie c. k. Rady szkolnej krajowej o stanie szkół średnich galicyjskich w roku szoklnym 1893/94. Lwow, 1895.

[11] Ступарик Б. М. Шкільництво Галичини (1772-1939). Івано-Франківськ, 1994.

[12] Хлястик — деталь одягу, вузька смужка матерії, призначена для стягування частин одягу в талії, на рукавах, біля коміра та ін. Кінці хлястика пришиваються або закріплюються ґудзиками. Іноді хлястик складається з двох смужок тканини, з’єднаних пряжкою.

[13] Мечислав Опалек писав: «Від літери «Р» народився епітет «розбійник» і ним обдаровували реалістів. Гірше вийшло з гімназистами, для яких вигадано трохи образливіше. Бридким словом кликали тих семінаристів, котрі як обмундировані бурсаки, мали на шапці літеру «С»».

[14] Останні створені згідно законів 1869 і 1873 років для отримання певного ступеня освіти тими, хто не відвідував середню школу і були найвищим типом народних шкіл, в яких навчання тривало ще 3 роки, а саме в 5-7-х класах. Але вони функціонували лише в містах. На території Галичини в 1907 р. нараховувалося 96 виділових шкіл: 2 з німецькою мовою, а 94 – з польською мовою навчання і жодної (!) з українською

[15] Kadencja VII, sesja I, al. 106] Alegata do Sprawozdań Stenograficznych z Pierwszej Sesyi Siódmego Peryodu Sejmu Krajowego Królestwa Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem z roku 1895/6. Alegat 106

[16] Ustawy i rozporzadzenia obowiazujuce w galicyjskisch szkolach srednich. Zostawil Henryk Kopia. Lwow, 1900. S.55-56.

[17] Sprawozdanie c. k. Rady szkolnej krajowej o stanie szkół średnich galicyjskich w roku szkolnym 1900/1901. Lwow, 1901. S.19.

[18] Sprawozdanie Kierownika Filii C. K. Gimnazyum w Samborze za rok szkolny 1912/13. Sambor, 1913. S. 64.

[19] Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum II. z językiem wykładowym polskim w Tarnopolu za rok szkolny 1911/12. Tarnopol, 1912.

[20] Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Stryju za rok szkolny 1914. Stryj, 1914. S.57.

[21] Гладенький Т. Кокарди та інші елементи однострою українських гімназистів (школярів) на Західноукраїнських землях у складі Австро-Угорської імперії // Нумізматика і фалеристика. 2018. №3(87). С.15-19.

[22] Gregorovichova H. Badania szkolnych mundurków od strony higienicznej, „Archiwum Higieny” 1937, t. V, s. 261–296. Dr. Jan Niemiec Mundurki uczniów szkół średnich pod względem h y g i e n i c zn y m. Lwów 1907

[23] Sprawozdanie c. k. Rady szkolnej krajowej o stanie szkół średnich galicyjskich w roku szoklnym 1911/1912. Lwow, 1913.

---

Стаття оприлюднена на сайті «Фотографії старолого Львова»: https://photo-lviv.in.ua/halychyna-v-mundyri-uchnivskyy-mundyr/