Stephan Sarkotić von Lovćen
Стефан Саркотич барон фон Ловчен народився 4 жовтня 1854 року в родині хорватського офіцера Матіаса Саркотича, який служив у 2-му прикордонному полку Оточаць (2. Grenzregiment von Otočac), що зараз у Хорватії. Майбутній генерал-оберст навчався в середній школі в хорватському Сені, закінчив Терезіанську військову академію в 1879 році, військову службу розпочав у 16-му піхотному полку в Требіні (зараз у південній частині Республіки Сербської в Боснії і Герцеговині.) та згодом, в 1882–1884 роках, навчався у Військовій школі у Відні. У 1886 році його перевели в Мостар (зараз у Боснії та Герцеговині) до 1-ї гірської бригади (1. Gebirgsbrigade). У 1889 році отримав звання гауптмана. Потім він подорожував як військовий емісар Габсбурзької монархії до сусідніх держав Сербії, Болгарії та тодішньої Османської Македонії. У званні майора він служив у 7-му піхотному полку в Осієку (зараз у Хорватії). У 1900–1903 роках очолював командування морського порту Пола (зараз Пула в Хорватії). За цей час він отримав звання оберста. 6 червня 1910 року Саркотич отримав угорське спадкове дворянство, оскільки всі місця, де він проходив службу, входили до складу Угорського королівства. У квітні 1912 року Саркотич прийняв командування 6-м округом гонведу (угорського ландверу).
Генерал-фельдмаршал Стефан Саркотич
На початку Першої світової війни Саркотич був одним із головних командувачів Австро-Угорської імперії. У кампанії проти Сербії під час битви на Дріні у вересні 1914 року він у складі 5-ї армії командував 42-ю гонведною піхотною дивізією в районі Зворніка. Після провалу наступу невдахи Оскара Потіорека на Сербію Саркотича 1 січня 1915 року було призначено головнокомандувачем і губернатором у Боснії та Герцеговині.
Саркотич був рішучим противником створення єдиної південнослов’янської держави поза Габсбурзькою монархією. Натомість він виступав за об’єднання коронної землі Австрійської імперії Далмації з Хорватією-Славенією, що належала Угорському королівству.
На посаді глави Боснії і Герцеговини він здійснював масштабні репресивні заходи проти ймовірних або фактичних сербських сепаратистів — близько 5000 сербських сімей було вигнано, від 3000 до 5000 боснійських сербів було ув’язнено, багато з яких загинули. Умови в таборах для інтернованих вважалися нелюдськими. Звичайним явищем було захоплення заручників для захисту важливих у військовому відношенні об’єктів і транспорту. Саркотич заборонив використання кирилиці поза православними храмами, сербські товариства були ліквідовані, запроваджено сувору цензуру преси та листів. Політичне життя завмерло, і боснійський державний парламент був остаточно розпущений. Суди про державну зраду, такі як процес у Баня-Луці, були проведені проти 151 обвинуваченого.
У січні 1916 року Саркотич очолив військову кампанію з військово-морської бази в Которі проти Королівства Чорногорія. Його війська атакували чорногорців біля гори Ловчен. Протягом двох днів було взято Ловчен, а через три дні захоплено столицю Чорногорії Цетіньє. За цей військовий успіх Саркотич був нагороджений орденом Леопольда першого ступеня. Ухвалою монарха від 2 січня 1917 року Саркотич був зведений до статусу угорського барона, а 9 червня також отримав до свого імені додавання фон Ловчен. Відповідний баронський диплом був виданий у Відні 23 липня 1918 р. Нарешті, в листопаді 1917 р. він отримав звання генерал-оберста.
На конференції в Сараєво з військовим губернатором Сербії бароном Ременом і військовим губернатором Чорногорії Генріхом Клам-Мартінічем 13 і 14 травня 1918 року Саркотич виступав за те, щоб Сербія, Чорногорія, Далмація, Боснія і Герцеговина стали єдиною національною територією в межах монархії. Хорватія і Славонія не були враховані.
На Раді міністрів 30 травня 1918 року Саркотич висловив думку, що більшість сербського та мусульманського населення Боснії та Герцеговини виступить за приєднання до Угорщини. Південнослов’янське питання було б вирішене лише шляхом анексії Сербії та Чорногорії. Незалежна ж Сербія, підтримана Антантою, на його думку стала б «осередком постійних інтриг» проти австро-угорської монархії. Відповідно до цього всі південні слов’яни мали бути поділені між Австрією та Угорщиною для «перетравлення», хорвати — до Австрії, серби — до Угорщини.
Саркотич залишався палатіном Боснії та Герцеговини до розпаду Австро-Угорщини, та оголосив про відставку 1 листопада 1918 року й покинув Сараєво 6 листопада. Після короткого ув’язнення в Аграмі (зараз столиця Хорватії Загреб) він переїхав до Відня. Там він приєднався до хорватських емігрантських груп для організації опору Королівству Югославії. Він часто писав статті в австрійську газету Reichspost, які були спрямовані проти югославських королів Петра та Олександра I Карагеоргієвичів.
Могила Саркотича на Центральному кладовищі Відня
Вигнання Саркотича тривало до кінця його життя. Він помер у Відні 16 жовтня 1939 році, невдовзі після початку Другої світової війни, і був похований у ніші склепу на Віденському центральному кладовищі.