Franz Seraph von Orsini-Rosenberg
18 жовтня 1761 року народився Франц Сераф фон Орсіні-Розенберг, видатний австрійський воєначальник періоду Наполеонівських війн. У 13 років він вступив до Терезіанської лицарської академії. У 1779 р. був призначений камергером імператорського двору. В 1780 році він приєднався до Полку карабінерів великого князя Фердинанда Тосканського (Karabinier-Regiment des Erbgroßherzog Ferdinand von Toskana) в чині другого лейтенанта (Unterleutnant). В 1783 році став обер-лейтенантом (Oberleutnant), а в 1785 році — ротмістром (Rittmeister).
Франц Сераф фон Орсіні-Розенберг
Під час Австрійсько-турецької війни (1787–1792) Орсіні-Розенберг спочатку служив у Полку шеволежерів Кінського (k.k. Chevauxlégers-Regiment des Kinsky) й особливо відзначився 22 липня 1788 року на дамбі Бешам’єр (Beschamier-Damm) поблизу Белграда. В 1789 році він отримав звання майора (Major) в шеволежерському полку Лобковіца (k.k. Chevauxlégers-Regiment des Lobkowitz), потім у 1790 році — оберст-лейтенанта (Oberstleutnant). Згодом він перейшов до кірасирського полку Жакуміна (k.k. Kürassierregiment des Jaquemin), а потім — до кірасирського полку Мака (k.k. Kürassierregiment des Mack). У 1790 році він став кавалером ордена Марії Терезії.
Ерцгерцог Карл після битви при Вюрцбургу
На початку коаліційних воєн з революційною Францією Орсіні-Розенберг спочатку зі своїми кірасирами входив до складу Рейнської армії (Rheinarmee) та брав участь у облозі Майнца (Mainz). Відзначився в битві під Бергцаберном (Bergzabern) і 15 грудня 1793 року під Маріенталер-Вальде (Marienthaler Walde). За ці заслуги імператор Франц ІІ призначив його командиром полку Мака та підвищив до оберста кавалерії (Oberst zu Pferde). У кампанії 1796 року Орсіні-Розенберг служив під командуванням ерцгерцога Карла. У битві під Вюрцбургом (Würzburg) 3 вересня 1796 року кірасирський полк Мака на чолі з Орсіні-Розенбергом був одним із семи кавалерійських полків лівого крила, які перемогли французьку кавалерію під командуванням генерала Жана-Батиста Журдена. Тоді Орсіні-Розенберг був підвищений у ранзі до оберфельдвахмістра (генералвахмістра) кінноти (Oberstfeldwachtmeister (Generalwachtmeister) zu Pferde.
Це військове звання було з групи генералів та існувало в XVII–XVIII ст. Спочатку фельдвахмістр мав завданням інспектувати польову охорону та стежити за формуванням бригад і полків у полі, а також за похідним порядком. Генерал-фельдвахмістр був начальником усіх бригадних генералів і полковників у своєму з’єднанні. Він підпорядковувався фельдмаршал-лейтенанту. Нарешті в XVIII ст. термін генерал-фельдвахмістр був замінений на термін генерал-майор.
У кампаніях 1797, 1799 і 1800 років Орсіні-Розенберг воював у Німеччині та Швейцарії. У 1799 році він брав участь у перемогах ерцгерцога Карла над генералом Журденом під Острахом (Ostrach) і Штокахом (Stockach). Потім він командував авангардом армійського корпусу фельдмаршала-лейтенанта Фрідріха фон Готце (Feldmarschall-Leutnants Friedrich von Hotze) і отримав удар шаблею в голову під час битви під Фрауенфельдом (Frauenfeld) 25 травня 1799 року. Тим не менш, він під командуванням фон Готце очолював авангард, який перетнув Глатт (Glatt) у битві за Цюріх 4 червня. У вересні Орсіні-Розенберг брав участь у взятті Мангейма (Mannheim) під керівництвом ерцгерцога Карла. Він командував передовим загоном, який зайняв окопи біля Неккарау (Neckarau) і взяв у полон кілька тисяч солдат противника. У червні, коли австрійці відступили під Нордлінгеном (Nördlingen), він і його війська змогли зберегти для австрійців всю резервну артилерію під Еттінгеном (Oettingen). За це він був нагороджений командорським хрестом ордена Марії Терезії.
У вересні 1800 року Орсіні-Розенберг пішов у відставку, офіційно за станом здоров’я. Однак на справді він, як і його покровитель ерцгерцог Карл, впав у немилість, уже залишивши командування армією в березні. Однак у січні 1801 року Орсіні-Розенберг був реактивований та підвищений в званні до фельдмаршала-лейтенанта (Feldmarschall-Leutnants). У квітні він прийняв командування 13-м драгунським полком (k.k. Dragoner-Regiment Nr. 13), пізніше перейменованим на 5-й полк шеволежерів (k.k. Chevauxlégers-Regiment Nr. 5). В 1801–1805 роках служив дивізійним офіцером у Внутрішній Австрії. У війні Третьої коаліції він брав участь в Італійській кампанії під проводом ерцгерцога Карла та відіграв значну роль у перемозі під Кальдьєро (Caldiero). Після Пресбурзького миру 1806 року служив командиром дивізії у Відні, а в 1808 році імператор Франц I прийняв його до ордена Золотого Руна.
Ерцгерцог Карл та його штаб у битві при Ваграмі
У війні П’ятої коаліції він очолював 4-й корпус в армії ерцгерцога Карла та пережив поразку під Регенсбургом (Regensburg) і перемогу під Асперном (Aspern). Під час наступної поразки під Ваграмом (Wagram) 5 і 6 липня 1809 року його завданням було утримати австрійське ліве крило під Маркграфнойзідлем (Markgrafneusiedl). Після підтримки 2-го корпусу під командуванням князя Гогенцоллерна-Гехінгена (Fürsten von Hohenzollern-Hechingen) він зміг відбити дві атаки головних сил Наполеона, але під час третьої атаки був змушений поступитися французам пагорбом і відступив у напрямку Волькерсдорфа (Wolkersdorf). Оголошене підкріплення військами ерцгерцога Йоганна не прибуло вчасно. Під час наступного перемир’я імператор Франц призначив його командувачем ключової моравської фортеці Ольмюц (Olmütz, зараз Оломоуц у Чехії). Після Шенбруннського миру він став інспектором кавалерії (Inspektor der Kavallerie) в Нижній Австрії, у 1811 році — військовим радником (Kriegsrat), а незабаром після цього — таємним радником (geheimer Rat).
Під час Визвольних воєн (1813–1814) на своїй посаді він відповідав за постачання, спорядження та поповнення кавалерії. Його праця була винагороджена підвищенням до генерала від кавалерії (General der Kavallerie).
У 1825 році він і його нащадки були удостоєні титулу «Світлої Високості Високонародженого» (Durchlauchtig Hochgeboren) як імперські князі (раніше він був лише «Князівська милість» (Fürstlich Gnaden)). У 1830 році він був змушений піти у відставку через слабке здоров’я. За два роки 4 серпня він помер у Відні.