Karl Philipp zu Schwarzenberg
15 квітня 1771 року у Відні у родині князя Йоганна Непомуцького фон Шварценберга та його дружини Марії Елеонори, уродженої графині цу Еттінген-Валлерштайн народився Карл Філіп цу Шварценберг, майбутній австрійський воєначальник. Великий дворянський рід Шварценбергів походив з Південної Чехії.
Фельдмаршал Карл Філіп цу Шварценберг
Шварценберг перебував на австрійській військовій службі з 1788 року та брав участь у Турецькій війні 1789 року та Першій коаліційній війні (1792–1797). Вперше відзначився в битві під Квевреном 1 травня 1792 року. У наступні роки він продовжував брати участь у війнах проти революційної Франції. У кампанії 1794 року він командував кавалерійським ескадроном в авангарді під командуванням принца Йосіаса Саксен-Кобургського. Під час облоги Валансьєна та великої кавалерійської битви при Ле-Като-Камбрезі 26 квітня 1794 року він настільки відзначився, що був нагороджений «Лицарським хрестом Військового ордена Марії Терезії» ще на полі бою. В 1796 році він отримав звання полковника та очолив 10-й Кірасирський полк «Цшешвіц». А після битви під Вюрцбургом 10 серпня 1796 року — отримав звання генерал-майора. З 3 вересня 1800 року він був підвищений в званні до фельдмаршал-лейтенанта та командував авангардом правого крила в нещасливій битві під Гогенлінденом.
28 січня 1799 року Карл Філіпп одружився з вдовою князя Антона Естерхазі, графинею Марією Анною фон Гогенфельд (1768–1848), донькою графа Отто Франца фон Гогенфельда. У шлюбі народилося троє синів.
У кампанії 1805 року Карл Філіп командував австрійським правим крилом під Ульмом. Після того, як генерал Мак був змушений капітулювати, він утік до Богемії разом з ерцгерцогом Фердинандом Карлом та кількома кавалерійськими полками, та був призначений віце-президентом Придворної військової ради.
26 вересня 1809 року Шварценберг отримав звання генерала від кавалерії. Після Шенбруннського миру він був відправлений до Парижа в 1810 році як австрійський посол і вів переговори про одруження Наполеона з ерцгерцогинею Марією-Луїзою Австрійською, дочкою імператора Франца I. Відповідно до наступного союзного договору від 14 березня 1812 року, Австрія мала відправити допоміжний корпус із 30.000 чоловік, командування яким відповідно до побажань Наполеона було передано князю Шварценбергу.
Князь Шварценберг (Чарльз Филлип, 1819, Королівська колекція, Велика Британія)
У російському поході князь вів австрійський допоміжний корпус через Люблін до Польщі та в липні 1812 року прикривав південне крило Великої армії Наполеона в районі Бреста. 12 серпня 1812 року, після наступу в районі Кобрина, Шварценберг разом з французьким генералом Реньє зміг відкинути російську армію генерала Тормасова в битві під Городечно. 18 вересня, після того як Тормасов з’єднався з армією Чичагова, що йшла з Дунаю, йому довелося почати відступ за Буг. Після поразки основних сил Франції в битві на Березині корпус Шварценберга наприкінці листопада був змушений відійти через Білосток до Кракова. Після успішного повернення його корпусу в Галичину Шварценберга 2 жовтня 1812 року було підвищено до фельдмаршала.
Після перемир’я з Росією та невдалої спроби стати посередником між Францією та Росією за ініціативи принца фон Меттерніха наприкінці червня 1813 року Шварценберг отримав верховне командування союзними силами проти Наполеона. Його основна армія, яка складалася з приблизно 225.000 чоловік у Північній Богемії, також включала 48.000 росіян під командуванням фельдмаршал-лейтенанта Радецького, який був начальником генерального штабу.
Проголошення перемоги після битви під Лейпцигом у 1813 році (Йоганн Петер Краффт,1839, Віденський Військово-історичний музей)
Після наступу на Саксонію він зазнав поразки від військ Наполеона в битві під Дрезденом 26 серпня та був змушений відступити через Рудні гори. Король Пруссії Фрідріх Вільгельм III нагородив його 8 жовтня, незадовго до битви під Лейпцигом, «Орденом Чорного Орла». Потім Шварценберг командував основною армією в південному секторі битви під Лейпцигом. 16 жовтня 1813 року його війська зіткнулися з наполеонівськими між Вахау та Лібертвольквіцем і 18 жовтня змогли переможно відкинути головні сили супротивника до міста Лейпциг між Конневіцем та Пробстхейдою.
У кампанії 1814 року Шварценберг зміг протистояти Наполеону в битві при Арсі-сюр-Обе 20 березня та переможно увійшов до Парижа 31 березня 1814 року після битви за Париж. Шварценберг був нагороджений трьома монархами-переможцями та призначений імператором Францем I президентом Придворної військової ради. 5 травня 1814 року він залишив командування та повернувся до своїх маєтків у Богемії.
Після повернення Наполеона з Ельби в березні 1815 року Шварценберг знову взяв на себе командування австрійською армією, яка все ще збиралася в районі Гейльбронна, але більше не використовувалася для рішучих дій. 17 липня він вдруге вступив до Парижа, а згодом відʼїхав до свого маєтку Орлик.
Площа Шварценберга у Відні, памʼятник Карлу Філіпу князю Шварценбергу
Шварценберг переніс інсульт 13 січня 1817 року та деякий час провів на лікуванні в Карлсбаді. Однак поширення фізичного паралічу та подальші напади швидко погіршили його стан, і він помер 15 жовтня 1820 року в Лейпцигу. Королівські саксонські війська, що вісім років тому входили в склад його корпусу в Росії, супроводжували його тіло до державного кордону, де його забрали австрійські військові та перенесли на місце поховання Шварценбергів у Віттінгау. Імператор Австрії Франц I оголосив триденну національну жалобу за загиблим генералом. Пізніше його саркофаг було перенесено до каплиці-усипальниці Шварценбергів у парку замку Орлик.