Karl Josef Batthyány
Карл Йозеф народився 28 квітня 1697 року в замку Рехніц (Rechnitz), що тоді входив до Королівства Угорщини, а зараз належить Австрії. Він походив зі старого та поширеного угорського магнатського роду Батьяні, який був одним із найважливіших шляхетних родів Габсбурзької монархії. Як другий старший син графа Адама II Батьяні де Неметʼювар (Graf von Batthyány de Németújvár) (1662–1703) та його дружини Елеонори Батьяні-Стратман (1672–1741), він належав до старшої, так званої лінії Крістофів.
Його батько вже займав високу політичну посаду в імперії Габсбургів як бан Хорватії. Його мати Елеонора була близькою довіреною особою принца Євгена Савойського. Старший брат Карла Йозефа, Людвіг Ернст (1696–1765), став канцлером угорського двору та палатином при Марії Терезії.
Після ранньої смерті в 1703 році 40-річного батька його мати Елеонора взяла на себе опікунство над ним та його братом. Сім’я, можливо, провела більшу частину часу у Відні — там у неї був палац на Реннгассе (Renngasse), сьогоднішній «Palais Schönborn-Batthyány», та два будинки в Банкгассе (Bankgasse), які вона з часом розширилася до чудового «Palais Batthyány». Частою гостем у цих резиденціях був принц Євген Савойський.
Згідно з традиціями свого часу, сини зі знатних родин мали зробити або духовну, або військову кар’єру. Будучи молодшим братом Людвіга Ернста, який був перед ним у спадковій лінії, Карл Йозеф обрав військову службу. У 1715 році, у віці 18 років, він приєднався до австрійської армії, а наступного року взяв участь у Війні проти турків (1714–1718) під проводом принца Євгена та брав участь, зокрема, у битвах під Петервардейном (зараз Петроварадинська фортеця біля міста Нові-Сад в Сербії) 5 серпня 1716 року, Темешваром (зараз Тімішоара в Румунії) того ж року та Белградом 16 серпня 1717 року. Після Пассаровіцького миру 21 липня 1718 року Карл Йозеф став членом імперської делегації в Стамбулі.
Під час Війни за польську спадщину (1733–1738), як генерал-майор імперської армії, він командував імперськими військами проти французів на Рейні в 1734 році та проти турків у 1737–1739 роках. В результаті цих військових операцій він отримав звання генерала кавалерії та був австрійським посланником при берлінському дворі з 1739 по 1740 рік. Після початку Першої Сілезької війни (1740–1742) він повернувся до військової служби та прийняв командування кавалерією під керівництвом принца Карла Лотаринзького. 16 березня 1743 року, в розпал війни, він був призначений баном Хорватії. Після захоплення Праги він став губернатором Баварії і створив свою команду в Мюнхені.
Під час Війни за австрійську спадщину (1740–1748) він в 1744 році отримав під командування корпус, щоб діяти проти Баварії, щоб вивести її з війни та протистояти прусським військам у Богемії. 15 квітня 1745 року він завдав вирішальної поразки баварським військам при Пфаффенгофені, і відкинув пфальцські та французькі віська під командуванням генерала Сегюра за Лех. Ця поразка Баварії призвела до Фюссенського миру 22 квітня, згідно з яким та вийшла з війни. Карл Йозеф за це був підвищений до фельдмаршала, Батьяні замінив фельдмаршала Аренберга на посаді головнокомандувача «прагматичної» армії. Після маршу через Шпессарт він зміг об’єднати свої війська з військами фельдмаршала Отто Фердинанда фон Абенсперга унд Трауна і разом з ним змусити французів відступити за Рейн.
У 1746 році Марія Терезія призначила Батьяні повноважним міністром у Нідерландах. Того ж року він служив під командуванням принца Карла Лотаринзького на території сучасної Бельгії та взяв участь у невдалій для них Битві при Руку 11 жовтня 1746 року. У 1747 році він перебував під командуванням герцога Камберлендського та відзначився взірцевим відступом у битві при Лауфельдті 2 липня 1747 року, яка також була програна.
Після закінчення війни Марія Терезія призначила його в 1748 році наставником, а згодом головним управителем кронпринца (а з часом імператора) Йосипа II. В 1749 році Батьяні також був призначений наставником ерцгерцога Карла Йосифа. Після закінчення в 1763 році вчителювання він був зведений в угорські та богемські княжі ранги. Через рік він був зведений до рангу імперського принца з титулом «високородний».
У 1764 році князь Батьяні розпочав приватне життя та провів свої останні роки разом з останньою дружиною та пасинками в Траутмансдорфі та Відні, де й помер 15 квітня 1772 року у віці 74 років. Він був похований у родинному склепі Батьяні під церквою монастиря Гюссінг.