Остап Козак
Після успішного «Горлицького прориву» у травні 1915 року австро-німецькі союзні війська впевнено наступали на схід, відвойовуючи у росіян усе більші терени Галичини. У цей час «Німецька імператорська Південна армія» під командуванням генерала піхоти Олександра фон Лінзінгена, відкинула ворога від гір Карпат і націлилась на захоплення Дрогобицько-Бориславського нафтового району. До складу «Південної армії» входили два німецькі армійські корпуси генералів фон Ботмера та Герока, а також два австро-угорські корпуси генералів Шурмая та Гофмана. Протистояла їм російська 11-а армія (командувач генерал Щербачов).
Фельдмаршал-лейтенант Гофман інспектує позиції свого корпусу (1915)
Разом з тим, вже станом на 19 травня, просування «Південної армії» втратило свою наступальну ініціативу. На лінії фронту протяжністю у понад 200 км важко було досягти значного успіху. Тому генерал Лінзінген вирішив сконцентрувати свої найкращі сили у одному напрямку, а саме — на місто Стрий. Це 25-тисячне галицьке місто мало стратегічне значення, адже через нього проходили п’ять важливих залізничних ліній у напрямках на Львів, Самбір, Мукачево, а також, через Калуш, до Станіславова (сьогодні Івано-Франківськ) та, через Ходорів, до Тернополя.
Гармата на позиціяї 35-го ландверного піхотного полку Корпусу Гофмана (1915)
Російська армія відступала, займаючи наперед підготовані оборонні позиції. Так, на підступах до Стрия росіяни встигли розбудувати потужні земляні фортифікаційні укріплення в районі сіл Голобутів та Завадів. Окрім того, на околицях міста була споруджена розгалужена лінія оборони із бетонними надовбами та дротяними загородженнями. Таку лінію оборони із наскоку взяти було неможливо.
Наступ на місто Стрий генерал Лінзінген доручив «герою Дзвинова», німецькому генералу фон Ботмеру. Він прославився тим, що у квітні 1915 року армійський корпус під його командуванням здійснив переможний штурм карпатського хребта Дзвинів та горі Остра (біля с. Козьова, сьогодні Стрийський район). Не зважаючи на своє баварське походження, генерал фон Ботмер мав у своєму підпорядкуванні аж ніяк не своїх земляків-баварців, а східно-пруську 1-шу піхотну дивізію та померанську 3-тю гвардійську дивізію. На підсилення корпус фон Ботмера отримав угорську 38-му дивізію гонведів (із корпусу Шурмая) та бригаду 48-ї дивізії (із корпусу Герока).
Вранці 31 травня німецька гаубична артилерія розпочала потужну артпідготовку за принципом «вогняного валу». Це пекло тривало близько двох годин. Далі на штурм російських позицій кинулись пруські та померанські полки. Їх дії на лівому крилі підтримували гонведи. Німці прорвали ворожу оборону в Березинському лісі та біля Голобутова, після чого перерізали шосе Стрий–Дрогобич. Росіянам нічого не залишилось, як відступити до Стрия та спробувати там зайняти оборону. Натомість утримати заготовані оборонні рубежі на підступах до міста їм не вдалось. Бригада генерала Пашена із 1-ї піхотної дивізії штурмом захопила місто.
За свідченням тогочасної преси, у результаті наступу росіяни втратили значну кількість вбитими та пораненими, у полон потрапили 53 російських офіцера та 9182 солдата. Після втрати Стрия російська армія була змушена відступити за річку Дністер у район міст Жидачів та Журавно. Ця новоутворена російська лінія оборони стане наступною ціллю для «Південної армії».
Саме у цей час на лівому фланзі армії генерала Лінзінгена також успішно наступали сусідні 2-га австро-угорська армія генерала фон Бем-Ермолі та німецька 11-та армія генерала фон Макензена. Внаслідок їх успішних дій 22 червня 1915 року від росіян було звільнено столицю коронного краю Галичини та Лодомерії місто Львів.
У роки Першої світової війни Стрий був важливим тиловим містом, у якому лікувались тисячі поранених різних армій. Багато з них помирали у військових шпиталях як від важких поранень, так і від інфекційних хвороб. Внаслідок цього на міському кладовищі виникло велике поле військових поховань, яке згодом було розбудоване як військовий меморіал і урочисто відкрито у 1916 році (фото 1–2). За тогочасними свідченнями, на Стрийському військовому цвинтарі знайшли свій спочинок понад 10 тисяч військових різних армій — австро-угорської, німецької, турецької та російської (фото 3–4). Переважна більшість із них померли у госпіталях під час пандемії грипу «іспанка». На жаль, на сьогоднішній день від військового меморіалу в Стрию залишилась лише урочиста арка, що нещодавно було відновлено місцевою громадою.
Операція зі звільнення Стрия, на жаль, було пов’язана також із трагічною сторінкою в історії Легіону Українських Січових Стрільців. Так, у кінці травня 1915 року праве крило армії генерала Лінзінгена, до складу якого входив корпус Гофмана, під час російської контратаки в районі сіл Лисовичі та Баня зазнав відчутних втрат. Перший курінь УСС із 131-ї австро-угорської піхотної бригади потрапив у оточення, з якого вирватись вдалося далеко не усім. Загальні втрати українських стрільців під Лисовичами склали 15 убитих, 50 поранених та близько 150 полонених. У памʼять про загиблих на кордоні між Львівською та Івано-Франківською областями було споруджено меморіальний комплекс.
Використана література
- Österreich-Ungarns letzter Krieg 1914–1918. Vom Ausklang der Schlacht bei Limanowa-Łapanów bis zur Einnahme von Brest-Litowsk 2: Das Kriegsjahr 1915, S. 442–447.
- Karpathen- und Dnester-Schlacht 1915 [2] (Band 2/1925), S. 89–116.