k.u.k. Kriegsschule — трамплін у кар’єрі офцерів

Декілька статей ми присвятили військовій освіті в державі Габсбургів. Серед них були як про навчальні заклади, що давали юнакам середню освіту з військовим нахилом, так і про навчальні заклади, по закінченню яких військо отримувало офіцерів, аспірантів або (при невдалих іспитах) унтер-офіцерів, офіцерів та аспірантів резерву. Але серед закладів військової освіти була «Воєнна школа спільного війська» (k.u.k. Kriegsschule), що готувала обер-офіцерів до карʼєри штаб-офіцерів. «Воєнна школа» була вищим військовим навчальним закладом для підготовки та підвищення кваліфікації офіцерів генерального штабу спочатку в Австрійській імперії, а потім і в Австро-Угорщині. За призначенням, місією та змістом навчання ця школа на той час більше нагадувала сучасну військову академію. Зрозуміло, що вона була на найвищому місці в ієрархії військових навчальних закладів збройних сил Австро-Угорщини, вище Терезіанської військової академії, Військово-технічної академії та Морської академії. Вона готувала офіцерів усіх видів зброї на вищі посади, до Генерального Штабу та старших ад’ютантів.

Будівля Савойського монастиря на Лаймгрубе (Едуард Гурк, 1825 рік). Зараз це частина «Штіфтсказерене».

Будівля Савойського монастиря на Лаймгрубе (Едуард Гурк, 1825 рік). Зараз це частина «Штіфтсказерене».

Фабрика рушниць на гравюрі (1785)

Фабрика рушниць на гравюрі (1785)

«Воєнну колу» в 1852 році заснував імператор Франц Йосиф I після того, як прочув лекції генерал-квартирмейстера (Generalquartiermeisters) барона Генріха фон Гесса (Heinrich Freiherr von Heß). Першим місцем розташування був будинок «Польового вікаріату» (Feldvikariatsgebäude) поблизу «Башти Франца» (Franzenstor) в колишніх фортифікаційних укріпленнях центру Відня (сьогодні це Тайнфальтштрассе (Teinfaltstrasse)). Наступного року школа переїзхала на Фабрику рушниць (Gewehrfabrik), за вдресою Währinger Straße, 11–13 у IX районі Відня Альзегрюнд (Alsergrund). Черговий раз власне приміщення для школи було надано в комплексі Штіфтсказерне (Stiftskaserne) на розі Штіфтгассе, 2–2а (Stiftgasse) та Маріагільферштрассе (Mariahilfer Straße). Нарешті 1865 року «Воєнна школа» отримала власну постійну будівлю за адресою Легарґассе, 4 (Lehargasse) у VI районі Відня, що була збудована за планами гауптмана Інженерного Штабу (Geniestab) Л. Вегера (L. Weeger). У 1875, 1895 та 1900 роках довелося додавати прибудови, тому що кількість офіцерів, які навчались, продовжувала зростати. Після Першої світової війни Віденський технічний університет зайняв будівлі «Військової школи» та сусіднього «Військово-технічного комітету».

Претенденти на навчання у «Воєнній школі» повинні були мати мінімум два роки служби у військах, не могли бути старші 26 років і повинні були скласти попередній іспит, який відповідав випускному іспиту Академії у Вінер-Нойштадті. З числа учасників, які часто нараховували до тисячі претендентів, від 200 до 400 абітурієнтів, які склали іспит, мали змогу взяти участь у наступному письмовому та усному основному іспиті, який щорічно проводився у Відні. Цей тест тривав чотири дні і, на думку багатьох учасників, вирізнявся високим рівнем коректності та об’єктивності. Близько 1880 року було прийнято близько 50 військових слухачів, але це число коливалося рік від року. Винятком був той факт, що через тиск з боку Угорщини вісім офіцерів гонведу були прийняті в наступні роки без проходження вступного іспиту.

Період навчання під керівництвом Конрада фон Гетцендорфа тривав спочатку два роки, а потім три. Після закінчення навчання всі отримані знання перевіряли письмово. Дуже широка навчальна програма в першу чергу наголошувала на фізичній підготовці, а також на мовах і військовій науці.

«Над перепонами та людьми» (карикатура Фріца Шоенпфлюга на адʼютанта))

«Над перепонами та людьми» (карикатура Фріца Шоенпфлюга на адʼютанта))

Успішні кандидати отримували звання оберлейтенанта та отримували призначення до Генерального Штабу на випробувальний термін два–три роки, а тих, хто особливо проявив себе, згодом призначали до Генерального Штабу штатними офіцерами в чині гауптмана. Проте виявилося проблемою те, що до Генерального Штабу щороку приймали лише близько 30 офіцерів. Ті випускники, які марно чекали наказу, змушені були повертатися до своїх полків і займали нижче місце в списку підвищення, ніж ті, хто ніколи не залишав полк — за правилами офіцер, який отримав ранг пізніше за своїх товаришів з таким саме рангом, не мав права обігнати їх у посаді. Натомість у мирний час до  Штабу Генерал-квартирмейстера дозволяли зараховувати лише випускників «Воєнної школи».

Опубликовал: Дмитрий Адаменко | 18 Травня 2024
Рубрика: XIX сторіччя, Збройні сили, Перша світова війна
Позначки:, , ,

Последние опубликование статьи