«Читаємо» стару світлину: оглядини короля

---

Дмитро Адаменко

На фотографії 1917 року, зробленій у розпал Першої світової, зафіксована, здавалося б, пересічна подія: австрійський імператор і угорський король Карл відвідує Краків. Серед осіб, які його супроводжують, видно людину у військово-морській формі адмірала — це троюрідний дядько монарха, ерцгерцог Карл Стефан. Але що міг робити в імператорській свиті у віддаленому від морів Кракові генерал-інспектор австро-угорського військового флоту?

Родичі молодого монарха

Ерцгерцог Карл Стефан Австрійський (Karl Stephan von Österreich) був молодшим братом ерцгерцогів Фрідріха та Євгена, а також троюрідним братом імператора і короля Франца Йосифа. Карл Стефан народився в 1860 році в Маркграфстві Моравія, але його життя виявилося тісно пов’язаним з австрійською частиною Польщі.

Брати Фрідріх, Євген і Карл Стефан, які згодом стали високопоставленими військовими австро-угорських збройних сил, по батьківській лінії були онуками знаменитого ерцгерцога Карла (1771–1847) — переможця Наполеона в битві при Асперні 21–22 травня 1809 року.

Їхній батько, ерцгерцог Карл Фердинанд (1818–1874), рано помер, а дітей усиновив дядько — інший відомий військовий діяч Габсбурзької монархії, ерцгерцог Альбрехт (1817–1895). Він здобув популярність і як воєначальник-переможець італійців, і як державний діяч-реформатор збройних сил після утворення дуалістичної монархії.

Але повернімося до героя нашої розповіді. За рідкісним винятком, усі ерцгерцоги автоматично отримували офіцерський чин з досягненням повноліття та потім стрімко рухалися кар’єрними сходами. Вважалося, що домашньої освіти та перебування на різних посадах з лишком вистачає для блискучого військового майбутнього. Карл Стефан обрав військово-морський флот.

У 1879 році Карл Стефан вступив на флот морським фенріхом (Seefähnrich). Того ж року він здійснив морську подорож до Бразилії та Північної Америки. Вже в 1896 році Карл Стефан залишив дійсну службу, оскільки не знайшов спільної мови з командуванням ВМФ у питаннях організації флоту. Після відставки ерцгерцог обійняв почесну посаду шефа Імператорського яхт-клубу, оскільки захоплювався вітрильним спортом. Попри відставку, він продовжував отримувати чергові військові ранги та в 1911 році став адміралом.

З початком Першої світової війни імператор і король Франц Йосиф призначив троюрідного брата Карла Стефана генерал-інспектором ВМФ (Marineinspekteur). Карлу Стефану підпорядковувалися всі командувачі флотом (Flottenkommandant): спочатку Антон Гауз, після його смерті — Максиміліан Ньєгован, а в 1918 році — Міклош Хорті.

Цікаво, що Хорті на високу посаду фактично призначив саме ерцгерцог Карл Стефан. У 1918 році на базі ВМФ Каттаро (нині — Котор, Чорногорія) спалахнув заколот, й імператор Карл послав туди свого дядька розібратися. За підсумками перевірки генерал-інспектор рекомендував змінити головнокомандувача ВМФ саме на Хорті.

Ерцгерцог-пивовар, його родина та польські проблеми

Після служби на флоті ерцгерцог Карл оселився з родиною в маєтку Живець під Краковом, що дістався йому у спадок від дядька Альбрехта. Тут він впроваджував новітні сільськогосподарські технології, постачав консерви до збройних сил, а його пивоварня нині є однією з найбільших у Польщі.

На відміну від своїх родичів, Карл Стефан вирішив дати синам повноцінну військову освіту: старший, ерцгерцог Карл Альбрехт, у 1907–1910 роках навчався у віденській Технічній військовій академії та став лейтенантом 2-го гаубичного полку спільного війська, а до кінця війни дослужився до оберста. Молодші сини, ерцгерцоги Лео Карл і Вільгельм Франц, у 1913 році вступили до Військової академії Марії Терезії у Вінер-Нойштадті. Після її закінчення обидва молоді офіцери потрапили на фронт у кавалерію.

Цілком природно, що активне життя в провінції тісно звело ерцгерцога з місцевою шляхтою — багато в чому він став виразником польських національних інтересів. Так, Карл Стефан зіграв не останню роль у тому, що в багатонаціональному Королівстві Галичини та Лодомерії вищі чиновницькі посади обійняли поляки. Діти ерцгерцога досконально вивчили польську мову, дві його дочки вийшли заміж за представників вищих польських дворянських родів — Радзивіллів і Чарторийських.

Полонофільство ерцгерцога стало в нагоді під час Першої світової війни. До кінця 1914 року німецькі та австро-угорські війська зайняли більшу частину російської Польщі, так зване Царство Польське. Постало питання про політичне майбутнє захоплених земель. Німецький імператор Вільгельм II запропонував створити тут маріонеткову польську державу, на чолі якої мала стати людина, лояльна союзникам і яка має право обіймати монарший престол. Кайзер запропонував кандидатуру ерцгерцога Карла Стефана.

У 1916 році німецький і австрійський імператори проголосили «Акт від 5 листопада», яким створювалося Королівство Польське як незалежна держава зі спадковою монархією. Однак 21 листопада глава однієї зі сторін, що домовлялися, Франц Йосиф I помер, а його спадкоємець Карл несподівано висунув власні претензії на польську корону. Крім того, вищезгадані Радзивілли та Чарторийські бачили своє майбутнє, швидше, під російською владою. У результаті до закінчення війни кермо правління Польщею залишили в руках створеної раніше Регентської ради, а спірні питання відклали на майбутнє.

Не все було гаразд і в сім’ї Карла Стефана. Його молодший син ерцгерцог Вільгельм (1895–1948) у дитинстві начитався польських пригодницьких романів, прийняв за чисту монету розповіді про українців як націю розбійників і вирішив приєднатися до якоїсь банди. У 1912 році він дістався гуцульського села Ворохта, де зустрів цілком доброзичливих людей та подружився з ними. Так у сім’ї ерцгерцога-полонофіла з’явився українофіл. Вільгельм відстоював ідею української незалежності й коли служив у 13-му уланському полку спільного війська, в складі якого було чимало українців, і коли став командиром групи військ у Галичині. Від галицьких українців він отримав прізвисько «Василь Вишиваний», оскільки носив під кітелем українську вишиту сорочку. Політичні переконання Вільгельма призвели до того, що після війни батько розірвав з ним усі стосунки.

Старший син колишнього адмірала Карл Альбрехт (1888–1951) після падіння Габсбурзької монархії пішов добровольцем у польську армію та брав участь у Радянсько-польській війні 1919–1921 років, у 1920 році очоливши 16-ту бригаду фортечної артилерії 16-ї Поморської піхотної дивізії. Одночасно з цим він командував гарнізоном фортеці Грудзьондз. У 1924 році Карл Альбрехт отримав чин полковника та пішов у резерв, а з початком Другої світової війни заявив про своє повернення до армії (призвати його не встигли). Під час німецької окупації він оголосив себе поляком, відмовився підписати «Фолькслист», був заарештований та ув’язниний в Тешині, де його паралізувало на один бік. Після війни Карл Альбрехт переїхав разом із дружиною до її рідної Швеції.

Середній син Лео (1893–1939) також пішов добровольцем до польського війська та дослужився до чину ротмістра в 17-му уланському полку. Був учасником Українсько-польської (1919–1920) та Радянсько-польської воєн. Після переходу в резерв він охолов до польської національної ідеї, переїхав із сім’єю до Польської Сілезії та в 1939 році помер від туберкульозу.

Краків, травень 1917-го

2–5 травня 1917 року імператор Карл здійснив чергову поїздку на Східний фронт. Виїхавши з Відня, він відвідав Стрий, Долину, Калуш, Станіслав, Солотвино та через Краків повернувся до столиці імперії. В останній день візиту, 5 травня, у столиці Західної Галичини його супроводжував ерцгерцог Карл Стефан.

Про жодне відторгнення Галичини від Австрійської імперії на користь Королівства Польського не йшлося, але Габсбургам була важлива позитивна думка поляків про них. Війна була далека від завершення — після Лютневої революції 1917 року новий уряд Росії проголосив боротьбу до переможного кінця. А з огляду на претензії на польський престол як австрійського імператора, так і його троюрідного дядька, можна було говорити про «оглядини короля», але незрозуміло, якого саме.

На фото зафіксовано момент, коли високі гості заходять у стару частину міста через барбакан, який зберігся досі. Обмундирування імператора Карла вже знайоме нам за фотографією, зробленою на італійському фронті 4 червня 1917 року. Його дядько ерцгерцог Карл Стефан одягнений в парадний флотський мундир з темно-синього сукна. Цікаво, що на парадному кітелі ранг власника дублювався як на комірі традиційним для Габсбурзької армії способом шестипроменевими зірками, так і на еполетах восьмипроменевими зірками та рукавах галунами різної ширини. Парадний флотський головний убір — двокутовий капелюх.

Ліворуч за спиною імператора стоїть ще один представник дому Габсбургів-Лотаринзьких, що легко визначити за династичним Орденом Золотого руна, що звисає з петлиці кітеля. Найімовірніше, це молодший брат Карла, ерцгерцог Максиміліан, оберст-лейтенант 1-го уланського полку спільного війська.

Ще двох цікавих персонажів можна розрізнити в задніх рядах: одного — за спиною адмірала, другого — правіше біля стулки воріт. Вони примітні тим, що носять через ліве плече перев’язі. Це так звані «ад’ютантські шарфи». В офіцера по центру шарф набагато світліший, ніж у його колеги з краю, оскільки виготовлений із золотої канителі, а не темно-жовтої вовни. Золоті шарфи були відзнакою генералів, а ті, що носилися через плече, — генерал-ад’ютантів. Хоча знаків розрізнення на комірі в супровідника не видно, можна стверджувати, що він мав генеральське звання.

Так, у супроводі родичів, вищих військових чинів і цивільних сановників, Карл Габсбург-Лотаринзький мав намір відкрити нову сторінку історії монархії, поширивши владу свого роду на більшу частину Польщі. Однак цим планам не судилося реалізуватися.

---

Ця стаття була оприлюднена 4 липня 2019 року російською мовою на сайті «Warspot» білоруського проєкту «World of tanks»