Остап Козак
Після більше ніж півроку невдач у травні 1915 року союзним австро-угорсько-німецьким військам вдалося перехопити стратегічну ініціативу на Східному фронті й організувати масштабну наступальну операцію. Розпочалась вона під лемківським містечком Горлиці (так званий «Горлицький прорив») і завершилась визволенням з-під російської окупації значної частини Галичини, включно із містом Львів. У результаті цього несподіваного удару російська армія остаточно втратила надію на утримання лінії фронту по річках Сян і Дністер та змушена була розпочати поспішний відхід, який згодом історики назвуть «Великим відступом».
Для росіян така ситуація склалась не випадково, адже стан справ у їх армії був близький до катастрофічного. Особливо відчутними були такі фактори, як накопичена серед солдатів втома і т. зв. «снарядний голод» — брак артилерійських та стрілецьких набоїв. На противагу цьому союзні німецька та австро-угорська армії особливих проблем із снарядами не відчували, адже у цей час військова промисловість країн Німеччини виходила на свої пікові можливості. Як наслідок — артилерія союзників «накривала» російські позиції «вогняним валом», наводячи паніку та завдаючи значних людських втрат.
Уже на початку червня австро-угорська армія відвоювала багатостраждальне місто-фортецю Перемишль. Ведучи ар’єргардні бої, росіяни відступили приблизно на 25 кілометрів на схід, до річки Вишня (східна притока Сяну), намагаючись там організувати лінію оборони. У цей час на південному фланзі Східного фронту німецька «Південна армія» під командуванням генереала Лінзінгена захопила Стрий.
Генерал Август фон Макензен
Після деяких вагань австрійське та німецьке командування схвалили спільний план подальшого наступу в Галичині. Основною його метою було звільнення столиці коронного краю — міста Львів. Керівництво офензивою було доручено командувачу німецькою 11-ю армією генералу Августу фон Макензену, у розпорядження якого поступала група армій. До складу цієї групи увійшли:
- на лівому фланзі 4-та австро-угорська армія (лінія фронту між річками Вісла, Сян та містом Сінява);
- по центру — німецька 11-та армія по лінії с.Радава–с.Черневе;
- з правого флангу — австро-угорська 2-га армія (між містом Мостиська та річкою Дністер).
Генерал барон Едуард фон Бьом-Ермолі
Усі три армії були підсилені окремими дивізіями союзників. Для прикладу, до складу армії генерала Макензена увійшов австро-угорський VI корпус генерала Арца, а до 2-ї австрійської армії генерала Бьом-Ермолі був включений німецький «Бескидський корпус» генерала Марвіца. Протистояли «групі Макензена» три російські армії: 8-ма, 3-тя та 11-та.
Першим серйозним успіхом союзників на львівському напрямку був прорив лінії фронту між містами Мостиська та Любачів.
12 червня підрозділи 4-ї армії ерцгерцога Йосифа Фердинанда захопили плацдарм за річкою Сян біля міста Сінява. Вже наступного дня армія генерала Макензена (VI корпус Арца і Пруський гвардійський корпус) прорвали позиції вздовж Яворівського шосе у напрямі села Краківець. У результаті росіяни були змушені відступити на другу лінію оборони Мокряни–Краківець–Олешичі. Але вже 14 червня їхні порядки «провалились» на 50-кілометровій ділянці. Австрійська 12-та піхотна дивізія та Пруський гвардійський корпус прорвали оборону в районі сіл Краківець і Великі Очі, відкриваючи собі дорогу на місто Любачів. У цей час армія генерала Бьом-Ермолі здійснила успішний наступ на Мостиська, після чого зайняла місто Судова Вишня.
У ніч з 14 на 15 червня росіяни розпочали організований відступ, намагаючись закріпитися на своїй найсильнішій оборонній позиції, що захищала Львів. Була це так звана «Городоцька оборонна лінія», в основі якої лежало русло річки Верещиця, що була значною природною перешкодою. Сама річка бере свій початок біля міста Магерів і тече із півночі на південь через місто Янів (сьогодні смт. Івано-Франкове), далі підживлює низку Городоцьких озер (біля міста Городка) та, протікаючи через Комарно, в районі Колодруб впадає у Дністер. Власне, використовуючи її русло та сильно заболочені озера, росіяни розбудували потужну оборонну лінію, яка з відстані близько 30 км прикривала Львів із заходу. На півночі фортифікації були поширені аж до міста Наріль. А це сотні кілометрів траншей із перекриттями, а також щільні ряди колючого дроту.
До слова, у вересні 1914 року річка Верещиця вже була у центрі резонансних баталій. Тоді австро-угорська армія, щойно залишивши Львів, намагалась організувати контрнаступ проти російських військ. Згодом його назвали «Городоцька битва». Цей наступ виявився невдалим і призвів до подальшого відступу австрійської армії до передгір’їв Карпат.
Цього разу основні події розгорнулись на лінії між містами Магерів та Городок. Вістря 11-ї німецької армії генерала Макензена було спрямоване на північний схід — у бік Магерова. Тут росіяни розташувалися випуклою дугою на лінії від с. Кубин до м. Рава-Руська. Сусідня австро-угорська 2-га армія генерала Бьом-Ермолі наступала у напрямку Городка.
Генерал Георг фон дер Марвіц
16 червня Пруська гвардія із складу армії Макензена пробилася до міста Немирів. У свою чергу, вранці 17 червня, армія Бьом-Ермолі (IV і XIX корпуси) розпочала прорив на оборонній лінії Янів–Кам”янобрід. Зав’язалися жорстокі рукопашні бої, що тривали до ночі й не затихали навіть у темряві. Росіяни вперто захищалися. Але 18 червня «Бескидський корпус» таки прорвав оборону між Кам’янобродом і Кубином.
19 червня Пруська гвардія успішно атакувала висоту 345 на південний схід від села Боголотичі (сьогодні не існує), після цього взяла штурмом ключовий пункт російської оборони висоту 350 на захід від Магерова й опановала це місто. Невдовзі праве крило Гвардії разом із лівим крилом корпусу Арца захопили село Біла Піскова (сьогодні не існує). Після кількагодинного бою 12-та дивізія прорвалась під Городиськами (сьогодні не існує) і захопила село Кунин. Прорив оборони росіян стався по ширині фронту близько 25 кілометрів.
Переслідуючи ворога, австро-угорсько-німецькі союзники досягли лінії Крехів–Лавриків і пробивлися до залізничної колії та траси Львів–Жовква–Рава Руська. 1-ша та 2-га німецькі гвардійські дивізії закріпилися на станції Добросин. Це змусило росіян залишити без бою позиції по лінії Магерів–Страдч. Але головним наслідком прориву оборони був розірваний зв’язок між російськими 3-ю та 8-ю арміями, що поставило під сумнів сенс утримання росіянами міста Львова.
Одночасно з-над Верещиці австро-угорські IV і XVIII корпуси успішно форсували лінію оборони між Янівським ставом та Городоцькими водоймами. Тут особливо відзначились 25-й піхотний полк ляндверу та угорський 34-й піхотний полк спільного війська.
19 червня «Городоцька оборонна лінія» була остаточно прорвана. Російська армія відступила на тимчасові позиції, основу яких складав комплекс оборонних укріплень довкола Львова. Цей комплекс являв собою кільце з окремих фортифікаційних споруд, які забезпечували кругову оборону міста. Форти були як бетонно-цегляні, так і дерев’яно-земляні. З північно-західного та західного боків Львів захищали:
- форт «Брюховичі» (Лиса гора, висота 348),
- форт «Рясна» (висота 320),
- форт «Скнилів» (висота 322).
На півдні оборона міста трималась на руслі річок Щирка і Ставчанка. (Мапа 1)
20 червня армія Бем-Ермолі та праве крило армії Макензена оточили Львів із трьох боків. Вранці 21 червня розпочався масований артилерійський обстріл львівських фортів. Праве крило 11-ї армії та «Бескидський корпус» відкинули росіян до Зашкова. Вони настільки посилили тиск по лінії на схід від Жовкви і Рава Руської, що російська армія у Львові опинилась під загрозою бути відрізаною від північних і північно-східних шляхів комунікацій.
22 червня австро-угорські XIX та IV корпуси (віденський та будапештський) зі складу 2-ї армії Бьом-Ермолі пішли на штурм оборонних фортів довкола Львова. О 4-й годині ранку віденські полки ляндверу №№ 1 та 24 (XIX корпус) захопили форт «Рясна», о 9-й годині форт «Брюховичі» опанували словаки з піхотного полку спільного війська № 34, о 10:30 форт «Скнилів» взяли штурмом підрозділи 29-ї піхотної дивізії з Богемії. Свідком штурму форту «Рясна» був відомий баварський та німецький письменник Людвіг Ґангофер (Ludwig Albert Ganghofer), який перебував на фронті як військовий репортер. Він пробрався на спостережний пункт артилерії та з близької відстані спостерігав за штурмом російських позицій (Малюнок 2). Свої враження він яскраво описав у часописі «Hamburger Fremdeblatt».
Таким чином Львів був звільнений від росіян силами німецького «Бескидського корпусу» з півночі та фронтального наступу австро-угорських IV і XІX армійський корпусів.
Близько полудня у Львів по вул. Янівській (зараз вул. Тараса Шевченка) увійшов патруль 13-го гусарського полку, а по вул. Городоцькій — бійці 5 -го уланського полку ляндверу. Після них прибули підрозділи 42-го піхотного полку, а також 1-го та 25-го піхотних полків ляндверу і 34-го піхотного полку.
О 14-й годині до Львова урочисто в’їхав командувач 2-ю австро-угорською армією генерал Бьом-Ермолі із штабом. Переможців зустрів натовп львів’ян, які щиро раділи звільненню від російської окупації (Малюнок 3). Піднесені емоції мешканців Львова захоплено описав відомий шведський географ і письменник Свен Геді́н (Sven Hedin), який прибув у місто із тиловими частинами.
Наступного дня у визволене місто прибув генерал Макензен. Він згадував:
«Я радів, як ніколи в житті. Йшов дощ із квітів. Люди були переповнені радістю. Перед готелем (йдеться про готель «Жорж» у Львові — прим. Автора), у якому містився штаб 2-ї армії, стояла почесна варта австрійців на чолі з генералом-командувачем IV армійського корпусу. Біля входу в готель мене зустріли Ґангофер і Свен Гедін… У готелі я обговорив ситуацію із генералом фон Бьомом, ми перекусили. Згодом я прийняв делегацію міщан, які хотіли мене привітати як одного з командувачів переможних військ. Загалом, у Львові я пробув близько години».
27 червня 1915 року громадськість Львова вітала також головнокомандувача збройних сил Австро-Угорщини ерцгерцога Фрідріха, начальника генштабу генерала Конрада фон Гьотцендорфа та генерала Бьом-Ермолі. Привітання складали римо-католицький єпископ Більчевський, вірменський архієпископ Теодорович, представники українського греко-католицького духовенства (митрополит Андрей Шептицький був арештований росіянами та вивезений в Росію), а також ректор Львівського університету. Українську делегацію очолював доктор Кость Левицький.
За свідченням тогочасної преси, звістка про визволення Львова від російських загарбників викликала значний резонанс у країнах Центральних держав. Піднесення вилилося у велелюдні патріотичні маніфестації в Австро-Угорщині, Німеччині, а також у їх союзниці — Туреччині. Святкові заходи відбулись у Соборі святого Стефана у Відні, а також у Берліні, Мюнхені, Стамбулі та Кракові. Успіх австро-угорсько-німецьких союзників мав насамперед політичне значення, адже з-під окупації було звільнено важливий адміністративно-політичний центр — столицю коронного краю Галичини та Лодомерії місто Львів.
Війна Австро-Угорщини з Росією продовжувалась надалі, але визволення Львова підвело риску під одним із найбільш драматичних етапів Першої світової війни. Наступ, розпочатий під Горлицями, продовжувався і після здобуття Львова аж до кінця серпня 1915 року. У результаті австро-угорсько-німецькі війська вийшли на лінію річок Бог (сьогодні — Західний Буг) та Золота Липа. Війна зі змінним успіхом тривала ще майже три роки. За цей час російська армія ще не раз намагалась пробитись до Львова. Але повторно його окупувати у цій війні Росії більше не вдасться.
Список використаної літератури
- Juliusz Bator «Wojna Galicyjska».
- «Illustrierte Geschichte des Weltkrieges 1914/15». Dritter Band.
- «Hermann Stegemanns Geschichte des Krieges». Dritter Band. (3 ; 1919).
- «Der Völkerkrieg», Band 5 (5 / 1916).
- «Der große Krieg in Einzeldarstellungen» Heft 24. «Die Schlacht bei Grodek-Lemberg». 1918.
- Vom Ausklang der Schlacht bei Limanowa-Łapanów bis zur Einnahme von Brest-Litowsk 2: Das Kriegsjahr 1915.