Справжнє регулярне військо намагається максимально регламентувати життя військовослужбовців. Починаючи з одностроїв і закінчуючи зачісками та подружнім життя. Здається, лише останнє ніколи не залежало від моди, а перші тісно перепліталися або з вподобаннями цивільних, або навпаки — цивільні слідкували за модою вищого світу та підлеглого їм війська.
Звичайно, не було винятком й одне з найстаріших та надвеликих європейських регулярних військ Габсбургів. Ось що, наприклад, говорить про зачіску та «рослинність» на обличчі регламент одностроїв, оприлюднений в 1910–1911 роках:
“Das Kopshaar hat am Scheitel nicht länger als 7 cm, am Hinterhaupt nicht länger als 3 cm und einfach geordnet zu sein.
Der Schnurrbart darf nicht rasiert werden; nur die Personen des Dragonerregiments Fürst zu Windisch-Graetz Nr. 14, ausgenommen jene, für welche die Uniform dieses Truppenkörpes nicht vorgeschrieben ist, tragen keinen Schnurrbart.
Es ist gestattet, nebst dem Schnurrbart einen Vollbart oder einen Bachenbart mit ausrasiertem Kinn zu tragen; die Chargendistinktion muss jadoch sichtbar bleiben.
Für die Militärgeistlichen sind bezüglich des Kopshaares und Bartes die kirchlichen Vorschriften massgebend.“
Тобто, в перекладі:
«Волосся на голові не має бути довше 7 см на макушці та не довше 3 см на потилиці, і воно має бути завжди зачесаним.
Вуса не слід голити; лише військовослужбовці Драгунського полку князя Віндиш-Грац № 14, за винятком тих, кому уніформа цього полку не належить, не мають вуса.
Дозволяється крім вусів носити повну бороду або вуса з поголеним підборіддям; однак позначення військового рангу мають залишатися видимими.
Для військового духовенства церковні приписи є визначальними щодо волосся та бороди.»
Три унтер-офіцери в оточені безусих молодих драгунів. Цугсфюрер посередні визначається своїми пишними бакенбардами.
Таким чином та завдяки цьому на фотографіях ми переважно бачимо вусатих офіцерів та унтер-офіцерів. Та за цією ж ознакою можемо робити висновки, скільки прослужили у війську рядові, позаяк до війська новобранці потрапляли, коли їм виповнювалося 20 років, а у цьому віці вуса ростуть занадто повільно.
Ротмістр драгунів з охайною бородою, що не затуляє знаки розрізнення (1880 рік)
Але ви запитаєте, чому такий незвичний привілей, як право не носити вуса, було розповсюджено на 14-й драгунський полк? Це була традиція на пам’ять Битви при Коліні під час Семирічної війни, коли австрійці перемогли прусаків. Перемогу отримали завдяки сміливій атаці молодих, безусих, драгунів цього полку. Привілей було підтверджено Францом Йосифом І в 1850 році. Цей полк за цю битву мав ще одну відзнаку — серед усіх інших кавалерійських полків лише він мав власний полковий штандарт.
Фельдкурат греко-католицької церкви проводить обряд хрещення