Перша половина XX сторіччя з її крахом імперій та перекроюванням кордонів грала людськими долями, і реальні біографії деяких солдатів двох світових воєн і десятків дрібніших збройних конфліктів часом були замішані крутіше сюжету будь-якого пригодницького роману. Досить згадати таких персонажів як напівміфічний кореєць Ян Кен Чжон або фін Лаурі Тьорні, які не одноразово міняли мундир або, навіть, і сторону конфлікту. Втім, можна знайти і приклади куди ближче.
Осип Іванович Букшований народився 1 червня 1890 року в селянській родині в Галичині, неподалік від Станіславова (зараз Івано-Франківськ) у столиці гуцульської Верховини великому селі Жаб’є. Хлопець виявився здатним до навчання, і спочатку закінчив гімназію в Коломиї, а згодом поступив до Львівського політехнічного університету. В 1912 році молодий підданий Австріської імперії пішов служити до війська та звільнився в запас навесні 1914 року в званні фельдфебеля. Проте незабаром розпочалася Перша світова війна, і довелося повернутися на службу.
Мобілізований на початку серпня, він пройшов прискорену перепідготовку, і до жовтня командував сотнею Легіону українських січових стрільців (УСС), що воював проти російського війська під Львовом. 29 травня 1915 року легіон-сотник (гауптман добровольчої частини) Букшований разом із частиною своїх стрільців потрапив у полон, після чого утримувався в таборах спочатку в Вільську під Саратовом, а згодом у Ташкенті. Саме тут і почалося найцікавіше.
Вже в липні того ж 1915 року Букшований удвох зі своїм другом хорунжим Володимиром Свідерським втекли з табору та зуміли дістатися Персії, де разом із турками та німцями воювали проти росіян і англійців в Закавказзі та Месопотамії. Восени 1916 років через Болгарію Осип Букшований дістався Відня, де знаходилася Боєва управа Легіону УСС, і з березня 1917 року знову воював на російському фронті під Тернополем.
До осені 1918 року Легіон був розташований на Херсонщині в складі австро-угорських військ, коли прийшов час «забирати своє» у поляків. З листопада сотник Букшований в складі Галицької армії (УГА) воював у Львові, де вже командував полком, згодом розгорнутим у бригаду УСС. Увесь 1919 рік бригада підвищеного з сотника до отамана Осипа Букшованого воювала з поляками, червоноармійцями, білогвардійцями та махновцями, до часу, коли Українська Народна Республіка (УНР) не програла остаточно.
У лютому 1920 року отаман Букшований став одним із організаторів Червоної Української Галицької армії (ЧУГА), союзної більшовикам, але вже в травні 1920 року був заарештований та, зрештою, опинився в таборі під Москвою. Втім, ув’язнення було не тривалим — незабаром колишній січовий стрілець був звільнений, вступив до лав компартії, закінчив дипломатичні курси в Москві та став радянським чиновником наркомату освіти.
В 1922 році Осипа Букшованого було відряджено за кордон, де він два роки працював у радянській резидентурі в Берліні та Відні. З 1926 року він мешкав на Західній Україні, що в той час перебувала в складі Польщі. Там він співпрацював із лівою пресою та неодноразово переслідувався владою, між іншим і за «шпигунство на користь СРСР». У 1933 році при спробі перетнути польсько-радянський кордон Осип Іванович був заарештований та 23 вересня того ж року засуджений на 10 років ув’язнення за контрреволюційну пропаганду й агітацію, а також підривну діяльність. 25 листопада 1937 року особлива «трійка» вчинила суд над колишнім легіонером, засудивши Букшованого до вищої міри покарання. 8 грудня того ж року вирок було виконано на полігоні Левашово під Ленінградом.
Суперечки про те, ким була ця людина, точаться й досі, але точно можна стверлжувати — галичанам, які опинилися між поляками, більшовиками, білими та всілякими отаманами, зраджені своїми, серед голоду й епідемій, навряд чи можна було позаздрити. Кожен обирав свій шлях сам, і невідомо, чи вірність цього шляху була тоді очевидною. Осип Букшований був добрим солдатом, про що говорять його нагороди, досить незвичайні навіть для тих буремних часів.
За участь у Першій світовій війні Австро-Угорщина нагородила січового стрільця «Золотою медаллю за хоробрість». Ще до війни, під час служби у війську, він отримав «Пам’ятну медаль 1912–1913 років». Німеччина відзначила бійця Месопотамського фронту «Залізним хрестом II класу», а Туреччина — медаллю «Залізного півмісяця». На останній нагороді хотілося б зупинитися докладніше.
1 березня 1915 султан Туреччини Мехмед V вирішив заснувати нагороду для відзначення турецьких солдатів, а також їх союзників — на кшталт аналогу німецького «Залізного хреста». Офіційно вона мала назву «Військова медаль» або медаль «За бойові дії» (Harp Madalyası), але фалеристи знають нагороду також під її німецькою й англійською назвами — «Залізний півмісяць» (Eiserner Halbmond) і «Галіполійська зірка» (Gallipoli Star).
Відома безліч кількість різновидів «Галіполійської зірки», тому можна говорити лише про зовнішній вигляд відзнаки, але не її точні розміри. Це була опукла п’ятикутна зірка діаметром (якщо вписати у коло) близько 55–58 мм із бронзи або латуні, вкрита червоним лаком. Відомо також про срібні знаки з емалевим покриттям — вважається, що такі зірки видавали вищим офіцерам. Поверх зірки кріпили накладні сріблясті півмісяць рогами догори, вензель-тугру султана Мехмеда та дату заснування «тисяча триста тридцять три» (за ісламським календарем, відповідну 1915 року християнського). Промені зірки мали сріблясту облямівку з орнаментом і маленькі кульки на кінцях. До мундиру «Галіполійська зірка» найчастіше кріпилася горизонтальною застібкою, іноді — вертикальною шпилькою.
Шовкова стрічка «Галіполійській зірки» заширки 29 мм була червоною, дві 5-мм білі смужки відстояли від країв на 2,5 мм. Для тих, хто заслужив нагороду не на передовій, стрічка мала інвертні кольори — біла з червоними смужками. Існувало кілька різновидів пряжок на стрічку за участь у військових кампаніях, але вони ніколи не мали офіційного статусу.
Матеріал оприлюднено на порталі «WARSPOT»: https://warspot.ru/4232-warspot-o-nagradah-neschastlivaya-zvezda-sechevogo-streltsa