Наприкінці XIX сторіччя, в той час як інші європейські держави захопили колонії в Африці та частині Азії, Австро-Угорщина не мала власних закордонних колоній і не робила спроб мати жодної (за невеликим винятком невдалої колонії на островах Нікобар (Nicobar) в Індійському океані наприкінці XVIII століття). Серія габсбурзьких катастроф, серед яких повстання в Угорщині в 1848 році, поразка від Пруссії та Італії у 1866 році, а також невдача мексиканської експедиції 1867 року, змусили Австрію-Угорщину приборкати закордонні амбіції. Австро-угорські зусилля в основному були спрямовані на контроль над різноманітними етнічними групами у власній європейській частині, а також спостерігання за бурхливими Балканами. Незважаючи на те, що в імперії-королівстві не було закордонних колоній, Австро-Угорщина як потужна європейська держава все ж була запрошена на Берлінський конгрес 1885 року, на якому, між іншим, домовлялися й про колоніальну політику в Африці.
Не зважаючи на те, що вся увага Австро-Угорщини була зосереджена переважно на власних проблемах, австро-угорські війська все ж таки декілька раз брали участь в закордонних експедиціях. Ці випадки були пов’язані з потребами захищати та розширювати торгові інтереси Австрії у Китаї та Тихому океані, нейтралізувати та запобігти розгортанню протиріч на Балканах або просто підтримувати інтереси своїх союзників — Німеччини та Османської імперії. Австро-Угорщина також допомагала Німеччині, коли дозволяла проходити її військам через власну територію або використовувати власні порти. Наприклад, морська експедиція 1905 року до німецької Східної Африки відплила з Трієста (Trieste, в той час австро-угорський порт, зараз в складі Італії ), в той час як німецький морський загін в місті та районі Шкодер (Shkodër в Албанії), частково озброєний та екіпірований Австро-Угорщиною, служив під австро-угорським командуванням на початку кампанії проти Сербії в 1914 році.
Так де ж саме перебували австро-угорські збройні сили за кордоном?
Авантюра на Північному Борнео, 1878 рік
Барон фон Овербек (von Overbeck), австро-угорський консул у Гонконзі, придбав права на оренду території на Північному Борнео (Калімантан), який він, в свою чергу, запропонував уряду Австро-Угорщини. Однак той відмовився від його пропозицію, оскільки не мав жодних засобів або навіть бажання керувати далекими південно-східними азійськими дикунами. Таким чином австро-угорських військ тут в дійсності не було, але потенційну спробу отримати заокеанську колонію ми зарахувати можемо.
Зіткнення на Соломонових островах, 1895 рік
В кінці XIX — на початку XX сторічь австро-угорський військово-морський флот відправив декілька кораблів для вивчення та патрулювання Індійського та Тихого океанів. Замість того, щоб спробувати колонізувати заокеанські території, це залишилися переважно мирні місії з метою вивчення невідомих земель, і як такі, що як правило, не стикалися з місцевим опором. Винятком був недружній прийом екіпажу канонерки «Альбатрос» (SMS Albatross) на Соломонових островах у серпні 1895 року. Тут місцеві мисливці за головами намагалися завадити висадці десанту. Моряки були вимушені захищати себе та відкрили вогонь, і врешті-решт перемогли тубільців, але втратили кількох загиблих і поранених. Через декілька років після цих подій інший військовий корабель, «Леопард» (SMS Leopard), зупинився на Соломонових островах і спорудив пам’ятник загиблим морякам.
Унтер-офіцери та солдати 7-ї сотні в Селіно
Миротворча місія на Крит, 1897–1898 роки
У 1897 році європейські держави втрутилися у збройний конфлікт між Грецією та Османською імперією. Він вибухнув на острові Крит, який був частиною останньої, але був підтриманий військами першої. Кораблі з різних європейських країн, включно з Австро-Угорщиною блокували острів з метою запобігти надходженню підкріплень для будь-якої з сторін. Міжнародні миротворчі сили об’єднали війська Великої Британії, Франції, Італії, Росії та Австро-Угорщини. Внесок останньої держави був трохи менше 700 військовослужбовців з 2-го батальйону 87-го імператорського та королівського піхотного полку. Вони не брали участь у важких боях.
Боксерське повстання у Китаї, 1900–1901 роки
У Китаї Австро-Угорщина не мала сухопутних військ, але австро-угорські кораблі та моряки з них брали участь у конфлікті поруч з іншими союзними військами. Невеликий крейсер «Цента» (SMS Zenta) вже перебував у китайських водах, коли спалахнув заколот. Разом з іншими союзними кораблями він брав участь у бомбардуванні фортів Таку (Taku) та висадив морський десант, який успішно їх штурмував. Броненосний крейсер «Імператриця та королева Марія Терезія» (SMS Kaiserin und Königin Maria Theresa), бронепалубний крейсер «Імператриця Єлізавета» (SMS Kaiserin Elisabeth) та невеликий бронепалубний крейсер «Асперн» (SMS Aspern) були згодом скеровані до Китаю, але прибули занадто пізно, щоб взяти участь у будь-яких військових діях, хоча їхні озброєні моряки згодом виконували обов’язки окупаційних військ.
Підтримка присутності у Китаї, 1901–1917 роки
Від Боксерського повстання до спалаху Першої світової війни австро-угорські ВМС завжди тримали один–два кораблі в районі Китайських морів. Їх підтримували власним постачанням через торгівельне судноплавство у німецькому порту Циндао (Qingdao). Австро-угорська база також була створена в Тяньцзіні (Tianjin) в 1901 році, але її захищав маленький гарнізон моряків. Коли в 1917 році Китай вступив у Першу світову війну на боці Антанти, австро-угорська присутність припиналася.
Миротворча місія в Шкодері (Албанія), 1913–1914 роки
В тексті Лондонського договору 1913 року, що закінчив Першу Балканську війну, було закріплено, що Албанію визнано незалежною державою. Порту Шкодер (Shkodër) було надано міжнародну миротворчу підтримку, щоб, головним чином, захистити його від Чорногорії. Міжнародні експедиційні збройні сили складалася з військ Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії та Австро-Угорщини. Австро-угорська частина становила близько 300 офіцерів та солдат 4-го батальйону 87-го імператорського та королівського піхотного полку. Коли вибухнула Перша світова війна австро-угорське військо, до якого входив й німецький підрозділ морської піхоти в Шкодері, взяло участь у наступі проти Сербії.
Облога Циндао, 1914 рік
Матроський підрозділ у Циндао, 1913 рік
Японія оголосила війну Австро-Угорщині 25 серпня 1914 року. Після особистого прохання німецького імператора Вільгельма II допомогти гарнізонам у Китаї, бронепалубний крейсер «Імператриця Єлізавета» відплив до Циндао. Корабель взяв участь у обстрілі японських військ, а також з нього було знято частину гармат, які встановили на так званій «Батареї Єлізавети». Останні підтримували власних моряків та німецьких союзників на передовій. Незадовго до капітуляції міста крейсер «Імператриця Єлізавета» був розбитий у гавані Циндао.
Західний фронт, 1914–1915 роки
Хоча Австро-Угорщина часто покладалася на підтримку Німеччини під час Першої світової війни, була одна особлива сфера, в якій її армія перевершила союзницьку — важка артилерія. Справа була навіть не в потужності австро-угорської артилерії, а в її мобільності. Німеччина закликала австро-угорську артилерію в серпні 1914 року бомбардувати бельгійські форти, щоб вони підкорилися під час початку наступу на Західному фронті. Чотири австро-угорські артилерійські батареї воювали під Намюром, Антверпеном, Іпром та іншими діями підтримували німецьке вторгнення. Цікаво, що коли перші гармати прибули на Західний фронт, Австро-Угорщина ще не оголосила війну Бельгійському Королівству! До травня 1915 року всі гармати з розрахунками були повернуті назад на австро-угорські сектори Східного фронту.
Допомога Османській імперії, 1915–1918 роки
Австро-Угорщина також позичила свою важку артилерію Османській імперії в грудні 1915 року. Дві важкі артилерійські батареї («9. Mototmörserbatterie» та «36. Haubitzbatterei») билися на стороні османів під Галліполі та пізніше під час Суецького наступу. У 1916 році «Дивізіон гірських гаубиць фон Марно» (Gebrigshaubitzdivision von Marno) у складі двох батарей також був відправлений на Суецький фронт і продовжував воювати разом з османською армією до кінця війни (у 1917 році був перейменований на «Підрозділ гірських гаубиць у Туреччині» (Gebirgshaubitzbateilung in der Türkei), а в 1918 році — на «Підрозділ польових гаубиць у Туреччині» (Feldhaubitzabteilung in der Türkei)). Крім артилерії, Австро-Угорщина допомогла османській армії в 1916 році чотирма вкрай необхідними моторизованими обозними частинами (1., 2., 3., 4., Autokolonnen Türkei).
Наприкінці 1917 року було заплановано відправити на допомогу Османській імперії нову австро-угорську збройну місію під назвою «Східний корпус» (Orientkorps). Цей підрозділ, як і німецький «Азійський корпус» (Asienkorps), мав включати піхотні батальйони, а також артилерію та транспорт. «Східний корпус» пройшов підготовку та отримав спорядження для тропічного клімату, але через те, що війна для Австро-Угорщини йшла не дуже добре, більшість військ було переведено на інші фронти. Лише артилерійські батареї (Gebirgskannonenabteilung in der Türkei) й один моторизований підрозділ (10. Autokolonne Türkei) зрештою були відправлені до Палестини у червні 1918 року.
Окрім цих військ, багато військовослужбовців австро-угорської армії та військово-морського флоту служили в Османській імперії під час Першої світової війни як штабні офіцери, пілоти, інженери, медики, зв’язківці, а також як навчальний персонал, який допомагав Османській армії артилерією, інженерною технікою та навіть навчав лижві.
Західний фронт, 1918 рік
У липні 1918 р. чотири австро-угорські піхотні дивізії були відправлені на Західний фронт (1-а та 35-та піхотні дивізії спільного війська, 37-ма піхотна дивізія гонведу та 106-та піхотна дивізія ландштурму). Потім ці дивізії були передані під командування різних німецьких армійських корпусів. Вони зазнали великих втрат під час початку американського Мез-Аргоннської наступальної операції у вересні 1918 року.
Окремі австро-угорські військові, які служили за кордоном
Крім згаданих вище випадків, окремі австро-угорці також брали участь у кількох інших військових кампаніях наприкінці XIX — початку XX століть. Серед них:
- Рудольф фон Слатін (Rudolf von Slatin), який воював в англо-єгипетській армії проти махдистів під час Суданських війн і провів одинадцять років у полоні, перш ніж стати генеральним інспектором Судану в 1900 році;
- Адольф Шіл (Adolf Schiel), який очолював Йоганнесбурзьке німецьке командування у Другій англо-бурській війні;
- Максиміліан Гей (Maximilian Hey), який воював у Шанхайському добровольчому корпусі під британським командуванням під час Боксерського повстання у Китаї в 1900 році;
- Пол Фідлер (Paul Fiedler), який служив пілотом у Schutztruppe у Німецькій Південно-Західній Африці під час Першій світовій Війна;
- та лейтенант баронфон Унтерріхтер (von Unterrichter), який служив у Schutztruppe у Німецькій Східній Африці під час Першої світової війни.
Стаття оприлюднена на сайті «Німецький колоніальний однострій»: http://www.germancolonialuniforms.co.uk/hist%20ah.htm