Експедиція на Крит (1897–1898)

---

Крит (грецькою: Kriti, турецькою: Kirid, італійською: Candia), один з найбільших островів Середземноморського моря, що з 1669 року належав Османській імперії, в останній половині XIX століття став місцем постійних проблем. Більшість мешканців-християн повстали проти мусульманської меншини, яку підтримував місцеве османський уряд. Після великого повстання 1866–1867 років провідні держави порадили султану передати керування Критом Греції, щоб уникнути подальших кривавих сутичок. Однак османський уряд відмовився, хоча надав велику автономію та оголосив амністію повстанців.

Розгортання громадянської війни на острові

Офіцери 8-ї сотні в Ханья носять білі однострої експедиційних військ (офіцер ліворуч носить тропічний однострій ВМС)

Натомість ситуація між ворогуючими представниками різних релігій не вгамувалася. В першу чергу через те, що грецька влада постійно надсилала на острів гроші, зброю та агітаторів, ігноруючи міжнародну угоду 1869 року. Знову у 1878 році розпочалося велике повстання, що було придушено. Законна османська влада під керівництвом Мутхтара-паші знову в 1879 та ще раз в 1889 роках пішла на додаткові поступки місцевому самоврядуванню. Це було добре для місцевих жителів, але, звичайно, не задовольняло грецький уряд — він продовжували порушувати баланс, підтримуючи повстанців грошима та зброєю.

Унтер-офіцери та солдати 7-ї сотні в Селіно

Критичний рівень знову була досягнуто, коли в 1896 році грецький уряд почав переправляти на Крит озброєних солдатів, щоб підтримати новий заколот проти місцевого уряду. У січні 1897 року вже весь острів був у вогні, більшість (близько 60%) жителів почали воювати та вбивали мусульманську меншість, оголосивши за мету приєднання Криту до Грецького королівства — війна між Османською імперією та Грецією була неминучою. 15 лютого 1897 року 2000 грецьких солдатів під командуванням полковника Вассоса (Vassos) висадилися на Криті, щоб проголосити унію з Грецією.

У цій ситуації великі європейські держави погодилися заспокоїти бунтівний острів, заблокувавши узбережжя кораблями, щоб унеможливити будь-які перевезення військ на Крит. Також міжнародні миротворчі сили висадилися та взяли під контроль кілька важливих міст і припинили будь-які військові дії. Особливо були зацікавлені в послабленні Османської імперії Росія, Франція та Італія. Тому вони домоглися від інших призначення грецького принца Георгія уповноваженим-правителем (Harmostes) Криту, але за умови залишення остріва під суверенітетом османського султана. Під контролем Італії була сформована нова жандармерія, а нечисельну місцеву міліцію очолили іноземні, переважно британські, офіцери. Не дивно, що такий компроміс не задовольнив понад 30% жителів, які були мусульманами за віросповіданням і фактично позбавлені прав, тобто він не міг запрацювати. Після нових заколотів, найбільший з яких відбувся 1905 року, величезна кількість критських мусульман втекла на материкову частину Османської імперії, і кінець-кінцем Крит став частиною Грецького королівства в 1913 році.

Австро-угорські експедиційні війська

Офіцери експедиційних військ європейських держав у Ханья

Великі європейські держави погодилися висадити на острів власну піхоту, щоб розділити ворогуючих супротивників. Приєдналася до миротворців й Австро-Угорщина. З цією метою 2-й батальйон 87-го піхотного полку спільного війська, який на той час був частиною гарнізону Трієста, було перевезено кораблями на Крит (полк морської піхоти ВМС було розформовано у 1870 році). Експедиційні сіли двоєдиної монархії складалися з командира батальйону, 18 офіцерів, двох лікарів, 656 унтер-офіцерів і солдатів, сьоми коней. До батальйону було додано відділення санітарних військ (Sanitätstruppe), що складалося з одного унтер-офіцера та чотирьох санітарів.

Солдати та матроси експедиційних військ різних європейських держав

Незвичайний тропічний клімат острова викликав необхідність створення нових видів уніформи для експедиційних військ — австро-угорські унтер-офіцери та солдати отримали по два повних комплекти білих однострої з парусіни, тіє самої, що й звичайні робочі куртки (Zwilich). А замість польових кашкетів завели білі пробкові шоломи. Оскільки таких пробкових шоломів в австро-угорському війську не було, то їх просто купили у приватної компанії «P.&C. Habig». На цих шоломах не носили кокард чи інших значків. В експедиційному війську офіційно не використовували темно-синій польовий однострій, але все ж таки дозволяли носити темно-синій польовий мундир (Bluse) з білими штанами. Офіцери також отримали білу уніформу, й використання темно-синього польового мундиру з білими штанами також було їм дозволено, але це траплялося не часто. Замість чорного головного убору (schwarze Kappe) були виготовлені спеціальні офіцерські кашкети з білої камвольної тканини (Kammgarn) з підборідними ременями з білої шкіри та білим лакованим козирком — офіцери отримали їх перед виїздом з Трієста. Використана тканина мала офіційний термін «naturlfarben», що означає незабарвлена, тому відтінок міг бути від світло-бежевого до яскраво-білого.

Розташування міжнародних миротворчих сил на острові

Австро-Угорщина

росія

Дислокація грецьких та отоманських віськ

Перераховані міжнародні миротворчі сили мали розділити близько 30.000 повстанців і 10.827 вояків османської армії. Іррегулярні сили повстанців переважно оточували міста на узбережжі, куди бігли мусульманські жителі острова, шукаючи притулку, їх ймовірні чисельність і дислокація були такими:

I. Командування ескадрою (4 лютого 1897 — 12 квітня 1898 рр.)