Військово-морська академія

---

Дмитро Адаменко

До Наполеонівських воєн у складі війська австрійських Габсбургів існувало лише одне «водне» формування — Дунайська флотилія. Від військовослужбовців не вимагали особливих навичок керування кораблем. Відправною точкою розвитку ВМС Австро-Угорщини став 1797 рік, коли в Кампо-Форміо підписали мирну угоду, за якою імператору Францу II дістався флот колишньої Венеціанської Республіки. Незабаром постало питання про створення корпусу офіцерів флоту, яких десь потрібно було навчати.

Королева Адріатики

17 березня 1802 року ерцгерцог Карл заснував «цісарсько-королівську Морську школу кадетів» (k.k. Marine-Kadettenschule). Оскільки старими капітанами залишалися італійці, а новими також збиралися бути мешканці Апенінського півострова, навчальний заклад мав і другу, італійську назву — «Cesarea regia scuda dei cadetti di marina». Школа не була інтернатом.

За умовами Прессбурзького миру 1805 року, що став підсумком програної Аустерлицької битви, Австрія втратила приморські Венеціанську область, Істрію (крім Трієста) та Далмацію. У Трієсті, фактично у ворожому оточенні, військово-морську школу вирішили не створювати, а після чергової програної кампанії проти наполеонівської Франції по Шенбрунському миру 1809 року Австрійська імперія взагалі втратила останній вихід до моря.

21 серпня 1810 року віце-король Італії Євген Богарне підписав указ про створення в монастирі Святої Анни у Венеції «Морської колегії» (Collegio di marina), що уявляла собою трикласну школу-інтернат. У 1815 році за рішеннями Віденського конгресу, що розділив спадщину французької імперії, Габсбурги отримали більшу частину Північної Італії, включно з Венецією. Разом з венеціанською морською колегією Габсбурги наслідували й 17 її учнів.

За п’ять років, 23 вересня 1820 р., долю колегії остаточно визначили — у світ вийшов «Статут цісарсько-королівської Військово-морської колегії кадетів» (Verfassung für das k.k. Marine-Cadetten Collegium). Спочатку в колегії не було а ні викладачів,  ані учнів, але вже на наступний рік тут навчалося п’ять, а в 1830 році — 50 осіб. Військово-навчальний заклад було розділено на п’ять класів, але малося на увазі, що останній рік навчання повинен проходити безпосередньо на кораблях. Викладацький склад і більшість слухачів і раніше були венеціанцями, тому службові команди були італійськими, хоча предмети читали німецькою мовою. У 1847 році навчальний курс офіційно скоротили до чотирьох років.

«Весна народів» 1848–1849 років внесла свої корективи в роботу Військово-морської колегії — 22 березня 1848 року владу в Венеції захопило італійське «Національне самоврядування». Багато учнів залишилися в колегії, але частина покинула її. Через півтора року Венеція повернулася до складу австрійських імператорів, і Франц Йосиф I заснував нову «Школу вихованців офіцерів» (Offiziers-Pflanzschule). Офіцерів і учнів, які опинилися серед заколотників, командувач ВМС віце-адмірал Мартіні взяв у заручники. В 1848 році в Трієсті під захистом начальника Військового командування в Примор’ї (Militärkommando des Küstenlandes) фельдмаршал-лейтенанта графа Дьюла зібралося 28 або 30 учнів, які втекли з повсталої Венеції. Брак у кількості морських офіцерів і кадетів призвів до того, що всіх учнів 3-го і 4-го курсів, а також по одній людині з 1-го і 2-го довелося взяти у «тимчасові морські кадети» (provisorischen Marinekadetten). Решту 15 осіб направили в школу мореплавства в Фіуме (зараз Рієка у Хорватії).

Король торгівлі

Слухачів «Школи вихованців офіцерів» тимчасово розмістили в Трієсті в будівлі морського медичного управління (See-Sanitätsgebäude). Заняття розпочалися 14 травня 1848 року в прибутковому будинку Сарторі на набережній, а згодом вони тривали на віллі Кауфмана. Ще одним тимчасовим прихістком стала орендована вілла Траппа. У 1848/1849 навчальному році в трьох класах школи в цілому знаходилися лише 22 учня, з яких у третьому — всього три людини. Предмети в цей час викладали німецькою та італійською мовами.

Вид з гавані Фіуме на Школу морських кадетів, 1860 рік	Вид з гавані Фіуме на Школу морських кадетів, 1860 рік	Сучасний стан будівлі в Шлоссгоф. На початку Першої світової війни тут розташовувалася Військово-морська академія

Постійну будівлю школа отримала на вулиці Скоркола, 14 — держава придбала її за 73.000 крон. Одночасно розпочалася реорганізація військово-навчального закладу. У 1850/1851 навчальному році в школі навчалися вже 58 осіб. 14 лютого 1852 року реформу закінчили, а установу перейменували на «цісарсько-королівську Військово-морську академію» (k.(u.)k. Marine-Akademie).

Трієст був великим портовим містом, що з 1719 року завдяки своєму статусу «імперського міста» (Reichsstadt) платив податки безпосередньо в імператорську скарбницю й успішно розвивався. Тому з часом постало питання про переведення академії в більш спокійне місце і ближче до дислокації військових кораблів. Вибір був невеликим, тому й обрали Фіуме. Перший камінь у підмурок нової будівлі академії урочисто заклали 26 березня 1856 року. В церемонії взяв участь молодший брат імператора і короля, командувач ВМФ ерцгерцог Фердинанд Макс. Через Кримську війну 1853–1856 років у будівництві сталася невелика перерва, але 3 жовтня 1857 року зведення будівлі завершилося. 21 вересня 1865 року «з найвищого благословіння» там розпочалися перші заняття.

Військово-морська академія в Фіуме, фото зроблено після 1900 року	Слухачі Військово-морської академії на заняттях з веслування в гавані Фіуме, 1905 рік	Казармений комплекс у Браунау-на-Інні, відданий для потреб Військово-морської академії, 1915–1918 роки

Будівля академії спочатку розташовувалося на південній околиці міста, і до розпаду імперії ні її фронтон, ні обидва крила не перебудовували. Місто-порт Фіуме, як і Трієст, володіло особливим статусом самоврядування (але Corpus Separatorum, а не reichsunmittelbaren Stadt), а його розташування сприяло розвитку торгівлі та росту добробуту населення. Якщо в 1866 році тут проживало 16.000 чоловік, то в 1900 — вже 40.000, що спричинило за собою зростання темпів житлового будівництва. Таким чином, до початку ХХ століття будівля академії опинилася майже в центрі міста. Вона збереглася до наших днів, але її перебудували під лікарню.

Неморська провінція

З початком Першої світової війни прийняли рішення передислокувати військово-морську академію до більш спокійного місця, ніж головна база ВМС. У 1914 році заклад переїхав до мисливського замку принца Євгенія Савойського в Шлоссгоф неподалік від Гайнбурга. Цю будівлю використовують досі, але вже лише за цивільним призначеннім для виставок і урочистих прийомів.

Слухачі академії залишалися в Шлоссгоф недовго й вже наступного, 1915 року, переїхали до Браунау, де залишилися до кінця Першої світової війни. Там їх розмістили в казармі, що збереглася до сьгодення, а зараз використовується політехнічної школою та Молодіжної службою федеральної землі Верхня Австрія.

Граніт морської науки

Ще 1859 року вийшов наказ Військово-морського управління освіти (Marine-Erziehungsanstalt) про перейменування посади начальника академії з «директор» в «командир» (Kommandant). Після того, як у березні 1868 року адміралтейство (Marinesektion der k.u.k. Kriegsministerium) очолив адмірал Вільгельм фон Теґетгоф, академія отримала такі організаційно-правові форми, головні принципи яких збереглися до кінця монархії Габсбургів.

Навчання в академії було престижним, і багато дворян, чиновників і багатих бюргерів намагалися віддати своїх синів до цього закладу, в якому відчувався особливий дух романтики. Вимоги до учнів були суворими. Ось як описує порядки в академії адмірал барон Макс фон Штернек в листі до своєї сестри Матильди 22 липня 1871 року:

«У нас є навчальний корабель для юнг (Schiffsjungen-Schulschiff). На ньому в першу чергу дають зрозуміти, що немає ніяких “аристократичних”, “офіцерських” або “чиновницьких” світів, а є один великий світ відмінних юнг. І якщо юнак не може це зрозуміти, то це за нього не зробить і екіпаж юнг.»

Згідно з правилами, що прийняли в 1871 році, в академію могли вступати юнаки віком 13–15 років, які закінчили нижчу гімназію з добрими результатами й успішно здали вступний іспит. У 1882 році в правила внесли правки, згідно з якими вік абітурієнтів обмежели 13 роками та 9 місяцями в нижній межі та 16 роками — в верхній. Крім того, було передбачено, що всі бажаючи вступити до академії мають добре знати німецьку мову.

Після чотирьох років навчання особи, які успішно склали випускний іспит, отримували звання «морський кадет 2-го класу» (Seekadett 2. Klasse), а з 1908 року — просто «морський кадет» (Seekadett) і отримували призначення на корабель. Ще за два роки вони здавали один додатковий іспит на звання «морського кадета 1-го класу» (Seekadett 1. Klasse), а з 1908 року — «морського фенриха» (Seefähnrich). Отримання офіцерського чину було пов’язано лише з відкриттям відповідної вакансії.

Кількість предметів, які читали в академії, вимагала від слухачів незвичайних здібностей і посидючості. У навчальну програму увійшли понад 30 дисциплін: німецька, італійська, французька та англійська мови, математика, нарисна геометрія, механіка, фізика, хімія, рідна, всесвітня і морська історія, географія, океанологія, метеорологія, суднобудування, судова механіка, артилерійські системи, практична геометрія та малювання, чистописання, каліграфія та стенографія, мистецтво маневрування та знання суднового такелажу, військово-морська тактика, морське право, управління, організація австро-угорських ВМС і сухопутних сил, статут внутрішньої служби, морські сигнали, навчання основам медичної освіти та надання першої допомоги. Правила проведення практичних занять були описані в рекомендаціях та інструкціях.

Уніформа кольорів моря

Парадний однострій слухачів академії в 1910 році складався з:

• темно-синього (marineblau) двобортного кітеля (Flottenrock (Spencer)) з позолоченими ґудзиками, на яких було зображено морську емблему. На відкладному комірі могли розташовуватися петлиці з золотого галуну, які, як і в інших військово-навчальних закладах Австро-Угорщини, позначали успішність учня. На обшлага пришивали по три мундирні ґудзики. Під кітель носили білу сорочку з відкладним коміром і чорною краваткою-«метеликом»;
• темно-синого офіцерського кашкета, але без галунів на чорному оксамитовому околу, які у офіцерів визначали приналежність до обер-, штаб-офіцерів або адміралів;
• темно-синіх прямих штанів з чорними лакованими черевиками;
• короткої куртки (Paletot) з темно-синього сукна, яку носили взимку.

Озброювали учнів кортиками.

У повсякденному житті та на борту корабля надягали:

• темно-синю матроську голандку (взимку суконну, влітку лляну). З голандкою носили матроський гюйс (в зовнішніх кутах на спині могли нашивати петлички з білого галуну, що позначали успішність учня);
• темно-синю матроську безкозирку, на околу якої золотою фарбою було написано «K. U. K. MARINEAKADEMIE». Тулію прикрашали вишитою золотою ниткою кокардою у вигляді імператорської корони;
• темно-сині прямі штани (взимку суконні, влітку лляні).

При спеціальної літній білій уніформі на тулію безкозирки надягали білий чохол, а синю голандку міняли на білу.

---

Головним завданням сухопутних військових академій (незалежно від приналежності до спільного війська або ландверу/гонведу) було дати слухачеві високий рівень освіти. Малося на увазі, що в майбутньому він обійматиме штабну посаду і зробить військову кар’єру, дослуживши, як мінімум, до штаб-офіцерського чину. Стовно ж Військово-морської академії, то вона була єдиною «кузнею офіцерських кадрів» для австро-угорських ВМС.

---

Література:

1. Адаменко Д. Императорский и королевский военный мундир: 1914 год. — К.: 2011. — 192 с.
2. ah.org.ua
3. Janaczek G. Tüchtige Officirs und rechtschaffene Männer: Eine historische Bilderreise zu den Militär-Erziehungs- und Bildungsanstalten der k.(u.)k. Monarchie. – [Б. м.]: Vitalis, 2007. – 140 s.
4. Dr. György Sagvari. Die ungarische Honvéd: Uniformierung und Ausrüstung der ungarischen Landwehr von 1868 bis 1918. — Vienna: Verlag Militaria, 2010. — 672 s.

---

Стаття була оприлюднена російською мовою на сайті «WARSPOT»: https://warspot.ru/12720-s-mechtoy-o-more