Генерал-полковник, військовий міністр Австро-Угорщини Рудольф Штегер-Штайнер фон Штайнштеттен (1861–1921)

---

Rudolf Stöger-Steiner Edler von Steinstätten

26 квітня 1861 року народився Рудольф Штегер-Штайнер «едлер» (Edler, «благородний» — перший дворяенський титул в австрійському нобілитеті) фон Штайнштеттен, австро-угорський генерал-полковник, останній військовий міністр Австро-Угорщини.

Штегер був сином фабриканта Георга Штегера (1818–1874) та Агати Марії Штегер, уродженої Хофер. Після смерті батька його овдовіла мати в 1877 році вийшла заміж за Йозефа Штайнера фон Штайнштеттена.

Рудольф Штегер навчався в Кадетській школі в Лібенау (Грац) і приєднався до спільного війська в 1879 році. Він спеціалізувався в областях балістики та артилерії та був призначений до Генерального штабу.

До 1891 року його звали Рудольф Штегер, після всиновлення та передачі дворянства від його вітчима Йозефа Штайнера фон Штайнштеттена його звали в 1892–1919 роках Рудольф Штегер-Штейнер фон Штайнштеттен. У 1892 році він одружився на Марії Магдалені фон Лінк. У Рудольфа фон Штегер-Штайнера було два брати (Юліус Штегер-Штайнер «едлер» фон Штайнштеттен і Густав Штегер-Штайнер), які служили офіцерами в австрійському ландвері.

1 листопада 1880 року Рудольф Штегер став лейтенантом Батальйону польових єгерів № 9 (Feldjäger-Bataillon Nr. 9). Після навчання у Військовій школі у Відні, що готувала офіцерів Генерального Штабу, він був підвищений до оберлейтенанта 1 листопада 1886 року. Згодом Штегер служив ад’ютантом у штабі 50-ї піхотної бригади, 8-ї гірської бригади і, нарешті, 18-ї піхотної дивізії, де отримав звання гауптмана 1 травня 1890 року. Потім служив у командному складі I і VIII корпусів, а також з короткою перервою був командиром сотні своєї першої частини, Батальйону польових єгерів № 9. З 1896 по 1899 рік він був викладачем тактики у Військовій школі. Там він 1 листопада 1899 року був підвищений у званні до майора, а 4 червня 1903 року став оберстом. 30 березня 1907 року він прийняв командування 74-м піхотним полком (Infanterie-Regiment Nr. 74), а 18 березня 1909 року — 56-ю піхотною бригадою в Горіції.

1 листопада 1909 року він отримав звання генерал-майора, а 24 березня 1910 року став командиром Армійської стрілецької школи (Armeeschießschule) поблизу Брук-ан-дер-Лейта. 22 липня 1912 року був нагороджений «Орденом Леопольда» і одночасно отримав командування 4-ю піхотною дивізією в Брюні (зараз Брно в Чехії). 1 листопада 1912 року був підвищений в чині до фельдмаршал-лейтенанта.

Початок Першої світової війни Рудольф зустрів на чолі своєї 4-ї піхотної дивізії в складі II Корпусу Блазіуса Шемуа, який вийхав на фронт. Його дивізія діяла під Білгораєм (зараз у Польщі) під час битви під Красніком і наступала на лівому крилі австро-угорської 4-ї армії під час битви під Комаровом. Далі ця армія наступала через Вєпш у напрямку до Замостя.

26 липня 1915 року Штегер-Штайнер очолив XV Корпус, який перебував на Італійському фронті над Ізонцо вздовж лінії оборони Крн–Толмейн–Сата-Лючиа–Ауцца. 1 листопада 1915 року він отримав звання генерала від інфантерії та до 1917 року брав участь зі своїм корпусом у восьми із дванадцяти битв на Ізонцо, в яких наступи італійських військ були успішно відбиті.

На знак вдячності за те, що, будучи командувачем на фронті, Штегер-Штайнер завжди дбав про те, щоб виявляти якомога більше уваги до цивільного населення, 2 серпня 1917 року муніципалітет Велдеса (зараз Блед у Словенії) зробив його почесним громадянином.

12 квітня 1917 року імператор Карл I призначив його наступником барона Олександра фон Кробатіна, тобто зробив військовим міністром. Штегер-Штайнер був набагато менш успішним як політик, ніж як генерал. Під час свого перебування на посаді він став останнім військовим міністром Австро-Угорщини, йому було непросто з професійними політиками, особливо в австрійському рейхсраті, який був знову скликаний імператором навесні 1917 року після трьох років без парламенту, він також зіткнувся зі зростаючими проблемами постачання для армії.

Штегер-Штайнер привів пізнішого автора республіканської конституції Ганса Кельзена до військового міністерства як юридичного радника. Кельзен торкався питання про те, як буде організована збройна влада, якщо реальну унію між Австрією та Угорщиною замінити персональною унією, як це зрештою сталося 31 жовтня 1918 року.

7 грудня 1917 року Сполучені Штати також оголосили війну Австро-Угорщині після того, як вони з 6 квітня 1917 року вже розпочали війну проти Німеччини. Перемир’я, укладене з Україною та Росією в грудні 1917 року, а за ним на початку 1918 року Брест-Литовський мир, принесли лише короткочасне полегшення — шансів на перемогу у війні ставало все менше. У січні 1918 року Штегер-Штайнер був змушений відкликати з фронту сім піхотних дивізій, щоб придушити страйк промислових робітників. Цивільна влада все більше потребувала допомоги солдатів для утримання державної влади. З 1 по 3 лютого 1918 року на військово-морській базі в Каттаро (зараз Котор у Далмації) відбулося велике повстання моряків. У 1918 році проблеми з постачанням військ були очевидні — втома від війни різко зросла.

На спільній раді міністрів 2 жовтня 1918 року Штегер-Штейнер підтримав застереження прем’єр-міністра Угорщини Шандора Векерле щодо порядку внутрішніх відносин і попередив, що передача італійцям Трентіно без плебісциту може призвести до революційних спалахів у Тіролі.

Угорщина припинила реальний союз з Австрією 31 жовтня 1918 року. Того ж дня, коли Штегер-Штайнер під’їхав до військового міністерства у Відні на службовій машині разом з Карлом фон Бардольфом, члени Солдатської ради попросив його зняти з кашкета імператорську кокарду. Коли він, як і Бардольф, відмовився, вікна автомобіля були розбиті камінням, міністр був поранений, а кокарду зірвали силою.

1 листопада 1918 року відповідальність Штегер-Штайнера за угорські війська була передана новому військовому міністру Угорщини Белі Ліндеру, який наказав їй негайно повернутися додому з фронту. 3 листопада 1918 року за наказом імператора і короля було укладено перемир’я на Віллі Джусті. Колишньму Військовому міністерству спільного війська потрібно було лише розформувати армію, яка була офіційно демобілізована монархом 6 листопада. Наприкінці жовтня флот було передано новій південнослов’янській державі, Королівству Сербів, Хорватів і Словенців, оскільки ні Австрія, ні Угорщина тепер не мали хоча б частки узбережжя Адріатичного моря.

Останній спільний міністр закордонних справ Австро-Угорщини Дьюла Андраші-молодший подав у відставку 2 листопада 1918 року, останній спільний міністр фінансів Александр Шпіцмюллер — 4 листопада. Штегер-Штейнер, третій із трьох міністрів, які служили разом до 31 жовтня 1918 року, був міністром до 11 листопада 1918 року, коли Карл I відмовився від будь-якої участі в державних справах Австрії.

Після того, як 11 листопада 1918 року імператор розпустив уряд, Штегер-Штайнер до початку грудня працював головою Ліквідаційної комісії військового міністерства. Потім він переїхав спочатку до Інсбрука, а згодом — вже тяжко хворий — до Ґраца, де помер навесні 1921 року. Його поховали на центральному кладовищі міста в почесній могилі. На могильній плиті неправильно було вказано день народження та місце (17 квітня 1861 р., Кірхдорф у Штирії). У 1939 році тут була похована і дружина Штегера-Штайнера Марі.