Як і більшість європейських флотів у середині 80-х років ХІХ століття, флот двоєдиної Австро-Угорщини вступив в епоху великих змін. Крім періоду лихоліття, що вразив броненосні флоти в зв’язку з відсутністю виразної концепції розвитку, флот Дунайської монархії був ще й бідний, як громада церковних мишей. Кожен гульден діставався військово-морському бюджету з боєм, порівнянним по напруженню з битвою під час Лісси.
SMS «Kaiserin und Königin Maria Theresia»
Мало того, що фінанси імперії в 70-80-ті роки мали хронічний дефіцит до 25%, а економіка переживала багаторічну кризу, так ще й затвердження витрат на флот тепер додатково проходило через два парламенти — австрійський й угорський. Найважче було пояснити суто сухопутним угорським депутатам необхідність витрат на будівництво бойових кораблів.
Максиміліан Даублебскі фон Штернек
Морський міністр віце-адмірал Фрідріх фон Пек безуспішно намагався умовити парламенти оновити броненосний флот імперії. Віце-адмірал Максиміліан Даублебскі фон Штернек, який змінив його, прийняв рішення кардинально змінити в цих умовах стратегію розвитку австрійського флоту. Він прийняв ідеї «Молодої школи» (Jeune École) — пріоритет було віддано недорогим кораблям, переважно з торпедним озброєнням.
За задумом Штернека, узбережжя імперії від величезних італійських броненосців мали захищати флотилії міноносців, які підтримували б «торпедно-таранні крейсери».
У розробленій Штернеком програмі 1891 року австро-угорський флот повинен був складатися з чотирьох ескадр, кожна — з одного торпедно-таранного крейсеру, торпедного крейсеру, великого міноносця та шести міноносців. Затвердження програми «дешевих кораблів“ у парламентах пройшло вдало, благо й фінанси держави до цього часу вдалося відновити. Замість старого імперського гульдена в обіг було введено нову австрійську крону.
Було схвалено будівництво двох торпедно-таранних крейсерів (бронепалубні крейсери типу «Кайзер Франц Йосип I»), три торпедні (мінні) крейсери (два типи «Пантера» і «Тигр»). Ще один торпедно-таранний крейсер, «Torpedo-Ram Cruiser C», в 1889 році було заплановано на бюджет 1890 року.
Але збільшені фінансові можливості та поява більш міцних типів броні змусили конструкторів запропонувати доопрацювати проект під застосування повноцінного броньового поясу. Вони розробили два ескізи: перший — збільшений до 5100 довгих тонн (5200 т) «Кайзер Франц Йосип I», а другий — фантазія на тему французького броненосного крейсера «Дюпюї де Лом» в 6220 довгих тонн (6320 т). Перемогла більш економічна концепція. Розробкою проекту керував начальник імператорсько-королівського військово-морського арсеналу в Полі Йозеф Кухінка. Контракт на будівництво було підписано з Stabilimento Tecnico Triestino, австрійською верф’ю в Трієсті.
Гармати головного калібру, дві 240-мм круппівські гармати, розміщувалися в окремих баштах на юті та баку. Допоміжна батарея з восьми 150-мм гармат була встановлена в центральному казематі. Початковий проект передбачав всього шість 150-мм і 14 47-мм швидкострільних гармат, але в ході будівництва артилерійська міць крейсера була збільшена, втім як і його водотоннажність з відповідним навантаженням.
Крейсер отримав дуже громіздке ім’я — «Kaiserin und Königin Maria Theresia» (імператриця та королева Марія Терезія) на честь однієї з найзнаменитіших правителів Австрійської імперії в XVIII столітті.
SMS «Kaiserin und Königin Maria Theresia» — «Stabilimente Tecnico Triestino», Сан-Марко, закладено 1 (10) червня 1891/ 1 липня 1891 /6 жовтня 1891, спущений 29 квітня 1893, введений в експлуатацію в листопаді 1894, в строю з січня 1895. Виведений зі складу флоту в 1916 році, з лютого 1917 — плавказарма, зданий на злам у 1920 році.
- Водотоннажність проектна 5330 довгих тонн (5420 т), повна 6026 довгих тонн (6123 т). Довжина 111,67/113,7 м. Ширина 16,25 м. Осадка 6,81 м.
- Бронювання:
- пояс — 100 мм,
- палуба — 39 мм (на скосах— 57 мм),
- каземати — 80 мм,
- барбети — 100 мм,
- рубка — 50 мм.
- Двигуни дві горизонтальні парові машини потрійного розширення, 6 парових котлів, 9755 л. с., два гвинти.
- Швидкість 19,35 вузла.
- Запас вугілля 746 т.
- Дальність 3500 миль на 10 вузлах.
- Екіпаж 475–504 осіб.
- Озброєння:
- дві башти по одній 240-мм/35 (остання цифра довжина ствола в калібрах) гарматі Круп C.86,
- вісім по одній 150-мм/35 гарматі SK K.86,
- вісімнадцять установок по одній 47-мм (12 47-мм гармат L/44 SFK Skoda та шість 47-мм L/33 SFK гармат Гочкіса),
- два–чотири 8-мм кулемети,
- дві десантні 66-мм (2,6 дюйма) гармати L/18,
- мінно-торпедне озброєння: чотири однотрубних 450-мм торпедних апарати (1 курсовий, 1 кормовий, 2 траверзні).
-
- Після після переозброєння в 1909/10:
- дві башти по одній 190-мм гарматі L/42 Skoda,
- вісім казематів по одній 150-мм скорострільній гарматі L/35 Krupp,
- дві десантних 70-мм гармати L/15,
- 12 скорострільних 47-мм гармат L/44 Skoda,
- дві скорострільних 47-мм гармати 4/33 Hotchkiss,
- чотири 37-мм картечниці Vickers,
- чотири 450-мм торпедні апарати.
Крейсер мав сталевий корпус з двома бойовими щоглами. Так як важкі щогли тільки погіршували стійкість, то їх у результаті демонтували. Корабель отримав яскраво виражений таран, сталевий шпирон, відлитий на заводі фірми «Шкода» монолітом із форштевнем. Водотоннажність у процесі будівництва зросла з 5330 довгих тонн (5420 т) за проектом до 6026 довгих тонн (6123 т) при повному завантаженні. Нижче броньової палуби корпус ділився на 21 відсік, а міжпалубний простір — на 48 відсіків. Екіпаж складався з 32 офіцерів та 443 нижніх чинів.
Силова установка була двовальною, з двома паровими машинами потрійного розширення, шістьма вогнетрубними котлами та двома димовими трубами. Розрахункова потужність установки — 9000 к.с. під контрактну швидкість 19 вузлів. На випробуваннях крейсер показав 19,35 вузлів. Запас вугілля забезпечував розрахункову дальність 3500 миль на 10 вузлах.
Бронева палуба була товщиною від 38 до 57 мм і закривала всю довжину корпусу на 30 см нижче за ватерлінію. На пласку частину припадало близько 60%, а скоси закінчувалися біля бортів на 130 см нижче ватерлінії. Борти прикривалися вугільними ямами.
Головний броньовий сталевий пояс товщиною 100 мм мав висоту 2,9 метра, з яких 1,3 метра було під водою. Пояс замикався броньовими траверсами, утворюючи 63-метрову цитадель. Броньові плити кріпилися на 50 мм до тикової підкладки. Башти на 150 мм барбетах захищалися 100 мм листами. У казематів товщина листів була 80 мм, а лоб бойової рубки — 50 мм.
Дві 240-мм гармати Круппа KL/35 в двох одинарних баштах (одна попереду й одна на кормі), барбети з круговим бронюванням. Барбети спиралися на броньову палубу та були приблизно на метр вище за верхню палубу (скоріше навіть на півтора). Сектор обстрілу складав 240 градусів. Управління було можливе як вручну, так і за допомогою електроприводу.
Вісім 150-мм гармат Krupp SK L/35 розміщувалися в окремих казематних установках: чотири на головній палубі та чотири на верхній палубі. Курсовий та ретирадний вогонь могли вести по чотири з них. Гарматии були розділені одна від одної 40-мм броньовими стінками. Сектор обстрілу всіх гармат — по 120 градусів.
Протимінну оборону забезпечували 12 47-мм гармат «Шкода» L/44 та шість 47-мм Hotchkiss L/33. Їх встановили в казематах, спонсонах та у відкритих установках. Для десантної групи тримали дві 70-мм гармати L/18.
Торпедне озброєння — чотири 450-мм апарати: носовий, кормовий та два бортових.
Корабель пройшов кілька модернізацій. Крім заміни артилерії на сучасну, завданням було зниження верхньої ваги.
У 1903 році бойові щогли замінили на прості, зменшили надбудову.
У 1906 році старі 24-см гармати були замінені парою сучасних швидкострільних 19-см (7,6 дюйма) гармат «Шкода» SK L/42 у нових зменшених баштах.
У 1909–1910 роках крейсер пройшов велику модернізацію. Ще раз були скорочені надбудови, для покращення тяги встановили труби більшого діаметру. 150-мм гармати перенесли на рівень головної палуби, до амбразур у борту, торпедний апарат залишили лише один.
Було знято чотири 47-мм/30 скорострільні гармати Гочкиса, замість них поставили чотири нові мітральєзи Віккерс 37-мм/42 обр. C.1900V.
Крейсер вступив до складу флоту в листопаді 1884 року, а влітку 1895 року ескадра гранд-адмірала ерцгерцога Карла Стефана фон Габсбург Лотаринзького (між іншим, батько ерцгерцога Вільгельма, відомого українцям під псевдо «Василь Вишиваний») разом з новим крейсером вирушила на урочистості з нагоди відкриття Кільського каналу. По дорозі туди відвідали Брест, а назад — Портсмут.
Як і багато його сучасників, крейсер «Kaiserin und Königin Maria Theresia» взяв участь у миротворчій місії флотів шести великих держав з врегулювання Критської кризи 1897–1898 років. Австрійці внесли до складу ескадри третій за кількістю контингент після британців та італійців. Але досягнутий у результаті компроміс щодо широкої автономії Криту у складі Османської імперії не влаштував обидві німецькі держави — Німеччина вийшла з об’єднаної ескадри в листопаді 1897, а Австро-Угорщина — у березні 1898 року. Самі ж Міжнародні сили проіснували до кінця 1898 року.
У 1898 році почалася іспано-американська війна і крейсер вирушив на Кубу для евакуації австрійських і німецьких громадян. Він прибув до порту Сантьяго якраз 3 липня, коли нещасний адмірал Сервера намагався прорватися із заблокованої американцями гавані. Під грім пальби та початку бою австрійцю трохи дісталося за компанію. Американський допоміжний крейсер «USS Resolute» виявив поблизу від американського транспорту військовий корабель, що за розмірами та силуетом нагадував іспанські броненосні крейсера типу (іронія долі!) «Інфанта Марія Тереза». На перехоплення вийшов броненосець «Індіана». На щастя вже з 5500 метрів командир «Індіани» впізнав австрійця та дав відбій артилеристам, які вже розпочали наводити гармати.
За іншою версією командир австрійського крейсера, щоб уникнути помилки, вивів на палубу оркестр, який з виразом виконав «Америка, Америка»… Як би там не було, інциденту вдалося уникнути.
«Тим часом я послав “Індіану” та один з наших міноносців на схід у пошуках недорахованого іспанського крейсера, і повідомив їм, що великий іспанський броненосець або крейсер бачили на схід з Дайкірі. Вони негайно почали переслідування, але гаданий супротивник був пізніше впізнаний, як австрійський крейсер “Марія Тереза”.» (Донесення капітана Коттона)
«Ледве не потрапив під гарячу руку американців австрійський крейсер “Кайзерін унд кеніген Марія Терезія”, який саме цього дня прямував до Сантьяго. Його мало не атакував броненосець “Індіана”, і командиру “Марії Терезії” довелося терміново викликати на місток оркестр, щоб грати американський гімн, а також піднімати свої позивні міжнародним сигналом прапорами, щоб уникнути зіткнення.»
Це був, до речі, не єдиний напружений момент із американськими кораблями під час кубинського вояжу. Командувач американської ескадри дозволив крейсеру зайти до Сантьяго для евакуації німецькомовних громадян. Вивантаживши евакуйованих на Ямайці, корабель до кінця війни чергував на Карибах.
Відпочинок на батьківщині вийшов досить короткочасним. У червні 1900 року крейсер відправили в наступну гарячу точку — в Китаї палахкотіло повстання іхетуанів (боксерів) проти засилля іноземців. У липні за ним пішли крейсери «Асперн» та «Кайзерін Елізабет». Усі вони увійшли до складу міжнародної ескадри (Альянс Восьми націй), зібраної біля фортів Дагу, що прикривають шлях до Пекіна. У червні 1901 року «Kaiserin und Königin Maria Theresia» став найбільшим кораблем, що піднявся у верхів’я Янцзи до Ханькоу. В 1902 році його на китайській станції змінив новий броненосний крейсер «Кайзер Карл VI».
У метрополії крейсер був двічі модернізований — в 1906–1908 та в 1909–1910 роках. Замість старих 240-мм гармат були встановлені скорострільні 190-мм L/42 гармати «Шкода». Додатково поставили чотири 37-мм револьверні гармати Vickers, демонтували важкі бойові щогли. Модернізований крейсер у 1912 році був відправлений до Салонік, де забезпечував захист австрійських інтересів під час Балканських воєн.
Перед Першою світовою війною корабель входив до 1-ї крейсерської ескадри з двох броненосних і трьох легких крейсерів під командою віце-адмірала Пауля Фідлера. Фактично в 1914–1916 роках крейсер був портовим сторожовим кораблем у хорватському Себеніко. 31 січня 1917 року його роззброїли, 2 липня 1917 року вивели з бойового складу та зробили плавказармою екіпажів німецьких підводних човнів на Адріатиці в Полі. Гармати корабля було використано на сухопутному фронті проти Італії.
За мирним договором колишній крейсер дістався Англії та був проданий на металобрухт італійській фірмі у 1920 році.
По суті перший австрійський броненосний крейсер став збільшеним варіантом «Кайзер Франц Йосип I» з броньовим поясом по ватерлінії. Проект для потреб австрійського флоту, інтереси якого обмежувалися Адріатикою, максимум Середземним морем, був визнаний вдалим і отримав розвиток у двох наступних броненосних крейсерах — «Kaiser Karl VI» та «Sankt Georg». Австрійська школа броненосних крейсерів, незважаючи на нечисленність кораблів, відрізнялася самобутністю, а в бойових умовах австрійські крейсери показали себе досить ефективними.