Війська Австро-Угорщини на Західному фронті під час Першої світової війни

Війська Австро-Угорщини на Західному фронті під час Першої світової війни були частиною військової підтримки Німецької імперії та брали участь у бойових діях у Бельгії та Франції. Хоча частка підрозділів австро-угорської армії в операціях на Західному фронті між 1914 і 1918 роками була не надто великою, цей аспект залишався мало вивченим. Загалом можна виділити три етапи участі австро-угорських підрозділів на Західному фронті:

Історія

Літо 1914 року

На прохання німецького Генштабу два підрозділи важкої артилерії австро-угорської армії з 21 серпня 1914 року були переведені до Бельгії.

Памʼятний знак (каппенабцайхен) 2-го полку фортечної артилерії спільного війська

Памʼятний знак (каппенабцайхен) 2-го полку фортечної артилерії спільного війська

Ці два австро-угорські напівбатальйони «Краків» і «Герц-Віппах», оснащені по дві батареї важких моторизованих 30,5-см мортир Skoda, спочатку брали участь до 25 серпня 1914 року в знищенні окремих фортець бельгійських укріплень Намуру (Namur) та до 9 жовтня 1914 року в облозі Антверпена. Цікаво, що це сталося ще за тиждень до оголошення Австро-Угорщиною війни Бельгії 28 серпня 1914 року.

Один напівбатальйон складався з 3-ї та 4-ї батарей австро-угорського фортечного артилерійського полку спільного війська № 2 у Кракові (k.u.k. Festungsartillerieregiments Nr. 2 Krakau), а інший — з 7-ї та 8-ї батарей фортечного артилерійського полку спільного війська № 8 у Герці (k.u.k. Festungsartillerieregiments Nr. 8 Görz).

Після короткочасного використання цих артилерійських батарей на фронті під Іпром, в районі північного заходу від Вердена та західніше Меца, батареї повернулися до австро-угорських військ у березні та травні 1915 року та були використані на трьох фронтах.

Весна 1918 року

У лютому 1918 року підрозділи австро-угорської артилерії знову були переведені для підтримки різних німецьких армій на Західному фронті. Це були австро-угорські важкі артилерійські полки спільного війська (k.u.k. Schweren Feldartillerieregimenter) № 25, 59 і 206, а також важкі артилерійські полки австрійського ландверу (k.k. Schweren Feldartillerieregimenter) № 45 і 54. Додатково була направлена батарея з важкого артилерійського полку спільного війська № 2 (k.u.k. Schweren Feldartillerieregiments Nr. 2) та батарея з важкого артилерійського полку спільного війська № 6 (k.u.k. Schweren Artillerieregiments Nr. 6), озброєна 38-см гаубицями. Однак зростаючі проблеми з постачанням боєприпасів призвели до поступового повернення деяких підрозділів до Австро-Угорщини після початкової фази Великої битви у Франції.

Літо 1918 року

З 4 червня 1918 року, за наполяганням німецького верховного командування, австро-угорський XVIII корпус (k.u.k. XVIII. Korps) під командуванням фельдмаршала-лейтенанта Людвіга Ґойґінґера (Feldmarschallleutnant Ludwig Goiginger) був переведений до німецької армії на Західний фронт. Він складався з чотирьох дивізій:

На початку дивізії мали бути спрямовані до району Вердена для ознайомлення з особливостями Західного фронту. Для цього їх озброїли по 200 трофейних легких британських кулеметів типу Льюїс на дивізію. Логістичну базу розташували в австро-угорській штаб-квартирі на заході Бельгії в Арлоні.

Цікаво, що влітку 1918 року, на відміну від двоєдиної монархії, значні національні напруження в австро-угорській армії на Західному фронті майже не проявлялися.

Хоча спочатку, після прибуття 1-ї та 35-ї піхотних дивізій на фронт, ситуація залишалася відносно спокійною, 12 вересня розпочався великий американо-французький наступ на фронті під Сент-Мієль (St. Mihiel). 35-та піхотна дивізія, що діяла в межах німецької армійської групи C, зазнала дуже великих втрат — близько 3300 осіб.

Осінь 1918 року

Величезна матеріальна перевага Антанти мала б показати себе в подальших боях 8–11 жовтня на ділянці Орн (Orne). Тут війська австро-угорського XVIII корпусу, які тепер підпорядковувалися німецькій армійській групі Маас-Ост (Maas Ost), вступили в найжорстокіші бої з американськими військами. Хоча разом з німецькими підрозділами вдалося запобігти повному прориву союзних сил, підсумки для австро-угорських військ виявилися вкрай сумними. Після тимчасового завершення боїв стало зрозуміло, що при подальших атаках Антанти такого масштабу, які супроводжувалися б великими втратами, від військ майже нічого не залишиться. Втрати 1-ї піхотної з 1 по 13 жовтня склали понад 5000 осіб — це більше 55% від чисельності на початку боїв. Наприкінці жовтня 1918 року в дивізії залишилося лише 2700 бійців. Через кілька днів майже 400 солдатів, отруєних газами, було евакуйовано з фронту.

У складі 106-ї дивізії ландштурму воювали лише підрозділ 25-го піхотного полку ландштурму (k.k. Landsturminfanterieregiment Nr. 25), підпорядкований німецькій 7-й резервній дивізії, та 106-та штурмова сотня (k.k. Sturmbataillon Nr. 106), які до середини жовтня вели бої з американськими підрозділами.

37-ма піхотна дивізія гоноведу була перекинута на початку вересня в район на південь від Страсбурга та підпорядкована німецькій армійській групі герцога Альбрехта. Однак вона більше не брала участі в боях, а використовувалася в основному для будівництва оборонних позицій.

Точно через вісім днів після вимоги Людендорфа направити ще чотири австро-угорські дивізії на Західний фронт, 24 жовтня розпочалася союзницька наступальна операція на П’яві на Італійському фронті. Тому в перший тиждень листопада, враховуючи критичну ситуацію на фронтах Австро-Угорщини, перші підрозділи австро-угорських військ на Західному фронті були підготовлені до відведення.

Заклик до капітуляції німецькою та угорською мовами

Заклик до капітуляції німецькою та угорською мовами

Командування корпусом було переведене 3 листопада в Арлон, а 10 листопада — в Діденгофен (Diedenhofen) у Франції. Австро-угорські дивізії були швидко виведені з фронту і до 10 листопада зібрані на південний захід від Діденгофена. Тут уже відбувся внутрішній поділ у дивізіях по національностям на різні транспортні колони, щоб повернути солдатів до їх тепер уже незалежних національних держав. Тільки 37-ма піхотна дивізія гонведу, що була розташована окремо від інших дивізій, була відведена по залізниці до Угорщини вже до 16 листопада.

Спочатку підрозділи вирушили в зворотний марш до Рейну пішки. Між 18 і 25 листопада командування корпусом та три залишкові дивізії досягли району Карлсруе-Гермерсгайм. Через абсолютно незадовільну ситуацію з транспортом зворотний марш продовжувався пішки, здебільшого з дотриманням військової дисципліни, до 27 листопада до Неккару (Neckar) в районі Гайльбронну (Heilbronn). У наступні два дні, зрештою, вдалося організувати повернення додому за допомогою залізниці. До вечора 29 листопада останні австро-угорські війська, де-факто вже неіснуючої армії Австро-Угорщини, покинули територію Німеччини.

Підсумовуючи, можна сказати, що участь австро-угорських військ на Західному фронті не мала тривалого впливу на перебіг боїв. Вони змогли лише незначно затримати союзницький наступ.

Втрати австро-угорських військ на Західному фронті в 1918 році протягом майже двох місяців бойових дій склали 779 загиблих, 2139 поранених, 5403 полонених і зниклих безвісти, а також 10.974 хворих.

Склад XVIII корпусу на 15 жовтня 1918 року

Командування XVIII  корпусом (k.u.k. XVIII. Korpskommando)

Командувач: фельдмаршал-лейтенант Людвіґ Ґойґінґер (Feldmarschalleutnant Ludwig Goiginger)
Корпус підпорядковувався німецькій групі армій «Ґальвіц» (Heeresgruppe Gallwitz) і займав сектор Орн (Abschnitt Ornes) поблизу Вердена.
Памʼятний знак (каппенабцайхен) 106-го штурмового батальойну

Памʼятний знак (каппенабцайхен) 106-го штурмового батальйону

106-та дивізія австрійського ландштурму (k.k. 106. Landsturmdivision)

Командувач: фельдмаршал-лейтенант Карл Кратки (Feldmarschalleutnant Karl Kratky)
Дивізія воювала на ділянці Орн поблизу Вердена.

1-ша піхотна дивізія спільного війська (k.u.k. 1. Infanteriedivision)

Командувач: фельдмаршал-лейтенант Йозеф Метцеґер (Feldmarschalleutnant Joseph Metzger)
Дивізія була розгорнута в складі німецького V Резервного корпусу та воювала в підрозділі Брабант (Unterabschnitt Brabant) поблизу Вердена.

35-та піхотна дивізія спільного війська (k.u.k. 35. Infanteriedivision)

Командувач: фельдмаршал-лейтенант Ойген фон Подгорянський (Feldmarschalleutnant Eugen von Podhoránszky)
Дивізія була приписана до «Армійського відділу Ц» (Armee-Abteilung C) німецької армії та воювала під Комбрешехе (Combreshöhe).

37-ма піхотна дивізія угорського гонведу (k.u. 37. Honvédinfanteriedivsion)

Командувач: фельдмаршал-лейтенант Йоган Габер (Feldmarschalleutnant Johann Haber)
Дивізія була розгорнута в складі німецької Групи армій герцога Альбрехта Вюртемберзького (Heeresgruppe Herzog Albrecht von Württemberg) в Ельзасі.

Командування IX корпусу (k.u.k. IX. Korpskommando)

Командувач: фельдмаршал-лейтенант Йозеф Шнайдер фон Манс-Ау (Feldmarschalleutnant Joseph Schneider Edler von Manns-Au)
Корпус був у стадії формування в Страсбурзі.

Етапна станція «Захід» (k.u.k. Etappenstelle West)

Командувач: полковник Едмунд фон Валерштейн (Oberst Edmund Ritter von Wallerstein)

Окремі підрозділи австро-угорського війська, прикомандировані до німецької армії

Джерела та використана література

Опубликовал: Дмитрий Адаменко | 7 Січня 2025
Рубрика: Cимволіка, Збройні сили, Історія, Перша світова війна, Перша світова війна
Позначки:, ,
Новая статья:
Предыдущая статья:

Последние опубликование статьи