Олександр Лер (1885–1947)

Alexander Löhr

20 травня 1885 року в родині колишнього капітана госпітального судна Фрідріха Лера та медсестри з Одеси Катерини Гайман в місті Турну-Северин (зараз в Румунії) народився Олександр Лер (Alexander Löhr), майбутній австрійський офіцер, генерал-оберст німецького Люфтваффе, кавалер «Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям», військовий злочинець, звинувачений в бомбардуванні Белграду в 1941 році.

Лера вважали ініціатором створення в Австро-Угорщині військово-повітряних сил (Luftfahrtruppe/LFT). Після Першої світової війни він створював авіаційні війська й у республіканській Австрії, але таємно, всупереч Сен-Жерменському договору.

Дитинство та юність

Як і два його брати, Олександр спочатку відвідував імперську німецьку протестантську початкову школу (reichsdeutsche evangelische Volksschule) в Турну-Северині. Там вчили за прусським зразком. Через численні національності в багатоетнічній Дунайської монархії та через сімейні обставини Олександр виріс, розмовляючи чотирма мовами. Окрім німецької, він володів російською, французькою та румунською. Оскільки його батько майже не розмовляв російською, а мати погано розмовляла німецькою, люди в домі Лерів розмовляли французькою. Після того як його батька перевели на роботу до Відня, Олександр відвідував там початкову школу. Після її закінчення він мріяв побудувати кар’єру в австро-угорських ВМС, але за станом здоров’я йому відмовили. У січні 1896 року Олександр пішов до військової початкової школи (Militär-Unterrealschule) в Кашау (зараз Кошице в Словаччині), де він залишався до 1900 року. Серед іншого в ній він вивчив угорську, свою п’яту мову. Школа слугувала підготовкою до середньої школи.

У січні 1900 року він перевівся до піхотної школи кадетів (Infanterie-Kadettenschule) в Темешварі (зараз у Румунії), де навчався до 1903 року. В 1901 році Олександр страждав від серйозної хвороби. У 1903 році Олександр переїхав до Відня, де до 1906 року відвідував Терезіанську військову академію у Вінер-Нойштадті (Theresianische Militärakademie in Wiener Neustadt). У той час військова академія була полігоном для навчання майбутніх офіцери піхоти та кавалерії. Під час літніх канікул Олександр разом із двома братами подорожував до Російської й Османської імперій, Греції та Єгипту. Відвідуючи родичів в Одесі, Олександр був свідком повстання на броненосці «Потьомкін». Він закінчив навчання 18 серпня 1906 року з оцінкою «дуже добре». У той же день, у «день народження імператора» (Kaisergeburtstag), Лер був випущений в званні лейтенанта й одночасно вступив до «угорського» піхотного полку спільного війська № 85 «фон Гаудернак» (k.u.k. ungarische Infanterie-Regiment Nr. 85 „von Gaudernak“). Там його призначили командиром взводу, що стало початком його військової кар’єри.

На службі імператора та короля

Олександра призначили до 3-го батальйону, що базувався в Лойчау (зараз Левоча в Словаччини). З перших днів молодий лейтенант став свідком зіткнень на національному підґрунті, коли угорська влада заборонила освячення словацької церкви. Жандармерія розігнала протестуючих, а полк Лера охороняв цей захід, — зрештою було вбито 13 жінок, а церква залишилася неосвяченою. Подальша служба Олександра до 1907 року відбувалася без жодних гучних подій. Вільний час лейтенант присвячував вдосконаленню мовних навичок та знайомству з країною та людьми в районі розташування свого гарнізону. У жовтні 1908 року сталася боснійська анексійна криза. Під час неї полк Лера був передислокований до боснійсько-сербського кордону поблизу Вишеграда (зараз в Боснії та Герцеговині, частина Республіки Сербська). Там, як офіцер піонерного взводу, Олександр відповідав за будівництво передмостного плацдарму. Бойових подій не було. З липня 1909 року Лер виконував обов’язки командира взводу, а з квітня 1910 року був додатково призначений станційним офіцером (Stationsoffizier) у Вардіште (зараз село Доне-Вардиште в Боснії та Герцеговині, частина Республіки Сербська). 1 листопада 1909 року він отримав звання обер-лейтенанта, але очікував оголошення цього по війську. Згодом він обійняв посаду тимчасового командира 3-го кулеметного відділу у своєму полку. Лер і його підрозділ перебували на сербському кордоні в найпримітивніших умовах. Більшу частину свого службового часу він проводив у самотніх патрулях і на плотах по річці Дріна. Лер використовував так звані «піші поїздки генерального штабу», щоб дослідити та ознайомитися зі звичаями та особливостями балканських народів. У 1910 році кулеметний відділ знову був у Вардиште.

Після успішного завершення в Сараєво попереднього іспиту для майбутньої підготовки до складу корпусу офіцерів Генерального Штабу, Леру було наказано скласти вступний іспит у вересні 1910 року до Віденської військової школи. Здавши його, 1 жовтня Олександр був направлений до цієї військової школи все ще в чині лейтенанта. Там він пройшов підготовку, щоб стати офіцером генерального штабу до вересня 1913 року. Він закінчив школу з оцінкою «дуже добре». Іспитом цього навчання стали армійські маневри в Богемії. Там Лер був призначений ординарцем (Ordonnanzoffizier) до 44-ї піхотної дивізії ландверу.

Після закінчення військової школи 31 жовтня, Лер був призначений до Генерального штабу 1 листопада 1913 року, нарешті було оголошено про його підвищення в званні до обер-лейтенанта, він очолив Бригаду транспортних військ спільного війська у Відні, оскільки цю посаду мав обіймати офіцер генерального штабу. Залізничні полки, телеграфний полк, а також піхотні та кавалерійські телеграфні курси, автомобільний склад і дирижаблеве відділення були під його орудою. Під час своєї роботи там Лер вперше зіткнувся з новонародженою австрійською військовою авіацією, в дільності якої він брав участь до початку Першої світової війни.

Перша світова війна

У ході мобілізації 1914 року Лер був призначений 26 липня до оперативного відділу 5-го Армійського верховного командування армії (A.O.K. 5) на посаду офіцера генерального штабу. Там він до 22 вересня також виступав як авіаційний спостерігач. «A.O.K. 5» вторглося до Сербії в серпні 1914 року. Це був другий випадок у його молодій військовій кар’єрі, коли Лер ступив на сербську землю. В ролі спостерігача Лер здійснив свій перший розвідувальний політ 31 серпня в районі гирла Дрини–Шабац–Завлака–Лозниця. Подальші розвідувальні польоти відбулися 1, 2 і 9 вересня. У цей час Лер вперше взяв участь у бомбардуванні, коли було атаковане зосередження сербських військ поблизу Валєво.

23 вересня Лер був призначений як офіцер генерального штабу до 58-ї піхотної бригади 29-ї піхотної дивізії. Через це призначення кар’єра Лера у ВПС спочатку закінчилася. 29-а дивізія зазнала значних втрат — до 29 вересня чисельність дивізії впала з 17.000 до 6500 чоловік. Решта протягом цих днів форсувала Саву. Наступну контратаку сербів вдалося відбити лише в жовтні. Потім дивізія Лера контратакувала та на початку листопада просунулася в район Міштар (зараз село у громаді Чайниче, який належить до ентитету Республіки Сербської, Боснія та Герцеговина). Лер отримав осколкове поранення в лоб. Потім він рушив зі своїм підрозділом через Белград до Пожареваца. На початку грудня 1914 року загін дійшов до Тополі й рушив до Сеспіна. Там Лер був вдруге поранений осколком кулі в щиколотку. Наступного дня він був знову поранений в руку. Бої між австро-угорськими та сербськими військами продовжувалися збільшуватися до середини грудня. 15 грудня 29-ту піхотну дивізію було відкинуто до Угорщини. Обидві сторони зазнали таких значних втрат, що в цьому районі бойові дії було перервано на десять місяців.

На початку 1915 року 58-у бригаду зняли з Сербського фронту та передислокували на російський театр військових дій в Карпатах. Там Лер брав участь у Першому наступі, який довелося скасувати 25 січня через лід і сніг. Бригада Лера була тимчасово підпорядкована 43-й піхотній дивізії та дислокувалася в районі Яблонка–Радзеєва. За участь Лера в боях на передовій генерал-майор Йозеф Полєщенський подав його на нагородження «Хрестом військових заслуг III ступеня». У лютому Лер брав участь у 2-й Карпатській наступальній операції. Першочерговою метою було зняти осаду з фортеці Перемишль, що не вдалося. В березні бригада Лера (він вже був підвищений до гауптмана з 1 березня) брала участь у обороні та запеклій окопній війні в цьому районі, війська зазнали дуже великих втрат. У квітні Лер брав участь у «Великодній битві в Карпатах» (2-20 квітня). У цих боях, які залишилися без переможців, Центральні держави втратили від 600.000 до 800.000 чоловік.

Наступного місяця 58-ма бригада брала участь у травневому наступі разом із частинами німецької армії, що призвело до прориву російського фронту. Бригада Лера наступала з Бескидського хребта через Хочев і до 16 травня досягла району Ларовіце. Потім була битва під Львовом, яка завершилася перемогою для Центральних держав. Після битви, 18 липня, Лер був нагороджений «Медаллю військових заслуг». У цей момент бригада Лера переслідувала російські війська нічними та швидкими маршами. Точилися ар’єргардні бої та артилерійські нальоти. Повністю виснажені війська знову зазнали значних втрат, і 23 червня Лер отримав кулеве поранення.

30 червня 1915 року батько Лера помер у Відні у віці 66 років.

Бригада Лера була в липні підпорядкована 2-й армії та перебувала на річці Буг. Тоді вона підтримала армію Макензена в її просуванні до Варшави. У серпні та вересні бригада Лера брала участь у подальшому наступі. На початку вересня вона досягла району Ясьонова. Після атаки 3 вересня бригада вперше опинилася на російській землі. Після цього літня кампанія поступово переросла в окопну війну. Наступний період окопної війни передбачав заміну батальйонів, фронтова служба Лера закінчилася наприкінці листопада. 1 грудня він перейшов на роботу до спільного Військового міністерства в Відні.

Протягом наступних кількох років Лер служив у Військовому міністерстві, працюючи над організацією Військово-повітряних сил спільного війська (k.u.k. Luftfahrtruppen, LFT). 1 травня командування авіаційних військ було виділено в окремий відділ військового міністерства. Називався він «Відділу 5/Л (авіація)» (Abteilung 5/L). Лер піднявся до посади заступника голови (Vorstandsstellvertreter). На цій посаді Леру було доручено налагодити організацію авіаційних військ. До його завдань входило створення служби авіаційної оборони та реформування. Він також відповідав за листування із зовнішніми центральними офісами, заклав основу для майбутньої авіаційної підготовки та написав численні правила. Зокрема, служба авіаційної контррозвідки, створена в 1916 році, також відома як «національна безпека» (Heimatschutz), також зʼявилася при значній участі Лера. 18 серпня 1916 року Олександр був нагороджений «Срібною медаллю військових заслуг з Воєнною відзнакою». Подальший розвиток і зміцнення внутрішнього повітряного простору потрапили в зону відповідальності Лера з літа 1916 року.

До другої половини 1917 року робота Лера дозволила збільшити кількість авіаційних підрозділів. Щоб забезпечити їх кращу організацію, вони були організовані в ескадрильї та авіакрила. Окрім організації авіаційних військ, Лер присвятив себе розбудові наземних авіаційних служб. Третім головним завданням Лера було створення центрів авіаційної підготовки. За свою роботу та участь у розбудові авіаційних військ Лер був нагороджений у жовтні 1917 року «Орденом Залізної Корони III ступеня з Воєнною відзнакою».

У середині січня 1918 року Лер був призначений до 74-го піхотного полку на посаду командира батальйону. Полк був частиною старої 57-ї піхотної бригади Лера на Південно-західному фронті вздовж річки П’яве та був зайнятий будівництвом там позицій. У другій половині лютого полк було знято з фронту та переведено в резерв. Після цього Лер був прикомандирований до Військового міністерства — з березня 1918 року він знову працював там заступником директора відділу «5/L». Однак у 1918 році воєнна ситуація в Австро-Угорщині загострилася. Військова авіація стала гірше в порівнянні з італійськими ВПС. 20 лютого 1918 року Інсбрук став об’єктом нальоту італійської авіації. Зі свого боку, відділ «5/L» Лера використав усі засоби для подальшого розширення захисту. З цією метою було розбудовано існуючу мережу польотних доповідей, створено нову повітряну охорону та мережу авіаційної охорони.

З іншого боку, після виходу Росії з Першої світової війни за Брест-Литовським мирним договором, перед відділом Лера постали нові завдання. Якнайшвидше мали бути налагоджені авіалінії та авіаційна пошта до Одеси, Києва та Будапешта. Однак ці ідеї були відкинуті через подальший негативний розвиток ситуації. З серпня 1918 року дало про себе знати зменшення сил Австро-Угорщини. 9 серпня італійські літаки скинули над Віднем пропагандистські листівки. 31 серпня та 8 вересня залізничні системи у Франценсфесте та Лієнці були розбомблені. Це означало повну невдачу оборони під проводом Лера.

З вересня 1918 року занепад Дунайської монархії вже не можна було зупинити через політичну та економічну кризу. За цей час 23 вересня Лер отримав «Орден Франца Йосифа з Воєнною відзнакою». Але в середині вересня і знову на початку жовтня заклики Карла I до миру залишилися непочутими. Переговори про перемир’я розпочалися 30 жовтня. Протягом цих останніх тижнів Лер відповідав за переміщення всіх підрозділів додому, яке було завершено до 30 жовтня 1918 року. Наступного дня Антанта вирішила, що Австрія повинна розформувати всі авіаційні частини…

Фольксвер та Бундесгеєр

Після того, як «Abteilung 5/L» було включено до Відділу IV «Транспортні війська» під керівництвом полковника Теодора Кьорнера (Theodor Körner), Леру негайно було доручено створити в складі нової «Народної армії» («фольксвер», Volkswehr) нові авіаційні сили — їх чисельність була обмежена 10 ескадрильями. Протягом наступних кількох місяців за його участю було створено невеликі льотні сили, що складалися з двох льотних груп і шести авіабаз. У вересні Сен-Жерменський договір поклав край прагненню молодої республіки мати власні ВПС. Ще до підписання договору, умови якого були зрозумілі, Леру було доручено скоротити існуючу військову авіацію. А згідно з умовами договору, після того, як авіаційне управління було розформовано, в Австрії залишилася лише авіаційна ескадрилья Талергофської поліції з трьох офіцерів і ще семи осіб. Але наприкінці квітня 1920 року і її було розформовано.

Майор бундесгеєр Олександр Лер

Майор бундесгеєр Олександр Лер

1 вересня 1920 року Лер, який з 1 липня мав звання майора, був прийнятий до «Федеральних сухопутних військ» («бундесгеєр», Bundesheer), які були щойно створені з «Народної армії». Він працював у новоствореному Федеральному міністерстві сухопутних військ. У середині лютого 1921 року Міжсоюзницька контрольна комісія прийняла рішення повністю знищити австрійську авіацію — у республіці залишився лише один літак для метеорологічних цілей. Пізніше Лер заявив про 1919–1920 роки, що держави-переможниці не були впевнені, чи слід тепер «…німецьку корову доїти до смерті чи зарізати».

Незважаючи на заборону військової авіації в Австрії, Лер залишався переконаним, що майбутнє належить авіації. З цією метою, обходячи умови Сен-Жерменського договору, було таємно розпочато створення нових австрійські військово-повітряних сил. Ця робота спочатку була обмежена плануванням та підготовкою за умов надзвичайної конфіденційністю. В ці роки завдання Лера полягала в тому, щоб переконати інші постраждалі колишні Центральні держави в існуванні австрійських прав у власному повітряному просторі. Коли це було зроблено, подальшими кроками мала стати охорона повітря та розвиток військової авіації. Важливість роботи Лера стала очевидною в 1925 році, коли було зареєстровано 30 випадків порушення австрійського повітряного простору іноземними військовими літаками. У наступні роки почалася фаза послаблення союзницького контролю над регулюванням повітряного руху небі Австрії. Повітряний суверенітет Австрії став більш важливим. Незабаром з’явилися інші міждержавні договори про повітряний транспорт: у 1925 році з Німецьким рейхом і в 1926 році з Угорським королівством. У 1928 році Чехословаччина та в 1930 Італія уклали такі договори. Починаючи з 1924 року, Лер безперервно працював над створенням системи звітності про польоти та захисту повітря. У 1928 році Лер достатньо агресивно виступав перед публікою, щоб залучити необхідний персонал для своїх планів переозброєння. Особливо в колі колишніх військових пілотів у поліції. Це йому вдалося зробити без будь-яких труднощів, оскільки Австрія вважала себе «переможеною нацією». Натомість через напружену бюджетну ситуацію переозброєння Лера обмежилося лише пасивним захистом.

У той же період Лер присвятив себе вивченню нових методів ведення повітряної війни в майбутніх військових конфліктах. Лер став прибічником методів новітньої повітряної війни, розроблених італійцем Джуліо Дуе (Giulio Douhet). Той, серед іншого, пропонував безжалісні дії проти мирного населення, особливо бомбардування житлових районів, що мали  схилити населення ворожої країни до капітуляційних настроїв.

З цих уроків протягом наступних кількох років Лер розробив власну теорію повітряної війни «Wege des Luftkrieges», яку він завершив лише в 1943 році. В принципі, його стратегія містила в собі принцип обезголовлюючого удару по інституціях державного керівництва. Одним з тверджень з цього приводу було: «Але державний організм, як і тіло живої істоти, має місця, де відносно невелика травма має надзвичайний ефект, і це тим більший, чим вищі організовані живі істоти або стани». (Як тут не пригадати істерику в рашистському суспільстві «Бєйтє по центрам прінятія рєшеній! Ви обєщалі, ви далі нам слово!!!» після карколомних перемог ЗСУ в Харківській та Херсонській областях в другій половині 2022 року.) Лер обміркував свою подальшу стратегію, оскільки ВПС відіграли вирішальну роль у битвах, але аж ніяк не вирішальну роль у Першій світовій війні. Тому він відкидав комплексні атаки по тилу противника, оскільки хотів у першу чергу перетворити великі міста на руїни, щоб змусити ворога здатися через цей крайній терор.

Основним принципом його війни був терор. У 1938 році Лер переформулював свою теорію повітряної війни: будь-яку ціль можна атакувати за допомогою авіабомб; якщо ви дослідите організм ворожої держави з «анатомо-біологічної» точки зору, то знайдете точки, що при обмеженому ударі паралізують весь організм. Завдяки своїм численним публікаціям про військово-повітряні сили, повітряну війну та протиповітряну оборону Лер також став більш відомим у сусідніх країнах.

1927–1929 роки знаменують абсолютно незаконні спроби Лера поступово створити нові ВПС в умовах секретності. Це також включало створення системи підготовки пілотів. Зусилля Лера полегшилися, коли в 1927 році Австрія відчула таку ж легкість у створенні цивільної авіації, як Німецький Рейх за рік до неї. Проте заборона навчати військових пілотів залишилася. Тим не менш, Антанта дозволила Австрії протягом наступних шести років підготувати 12 офіцерів для авіації. В ці роки цілі повітряні флоти вже були створені в сусідній Італії. Щоб не відстати повністю, бундесгеєр тепер все більше шукали способи почати конкретну розбудову військово-повітряних сил. У їх складі були молоді офіцери, які захоплювалися польотами й які ледве чекали, щоб сформувати майбутнє ядро ​​льотної сили. Цивільна авіація «Österreichische Luftverkehrs AG» (Ö.L.A.G.) відіграла важливу роль. Скасування міжнародного військового контролю 31 січня 1928 року нарешті дало Леру свободу. В першу чергу це стосувалося підготовки пілотів. У 1928 році за сприяння Ö.L.A.G. розпочалася підготовка спортивних пілотів. Центр управління літаками планувалося запустити до весни 1929 року. Того ж року Лер почав розбудову сил протиповітряної оборони, створивши зенітну батарею та навчаючи майбутніх офіцерів протиповітряної оборони. Протягом року були консолідовані структури для навчання льотного та наземного персоналу. З грудня 1928 року були офіційно оголошені курси з цього предмету. Навесні 1929 року, завдяки роботі Лера, змогла розпочати роботу перша державна льотна школа в Асперні. Машини були надані Ö.L.A.G. Навесні 1929 року вже було підготовлено для авіації 11 офіцерів і 12 осіб рядового складу. Після того, як льотна школа була переведена з Асперна в Грац, там збиралися майбутні кадри молодих пілотів. Незважаючи на всі організаційні труднощі, Леру вдалося налагодити підготовку льотного складу до осені 1929 року.

Початок нового десятиліття ознаменувався подальшим поступовим нарощуванням військово-повітряних сил і розширенням наявної аеродромної бази. Завдяки політичним обставинам, що склалися, Австрія спиралася в таємному переозброєні на свого колишнього воєнному ворогові Італії. У наступні роки королівство постачало молодій республіці обладнання та технології. Перший рік навчання майбутніх пілотів-винищувачів був затьмарений нещасними випадками та труднощами з набуттям навичок. Гучні невдачі викликали стурбованість Лера, оскільки він побоювався, що буде втрачено секретність досі заборонених авіаційних сил. У відповідь на численні авіаційні аварії Лер видав суворіші правила на наступний навчальний рік 1930/1931. Восени 1930 року його літаючий загін мав 10 літаків, три з яких були навчальними «Hopfer». 1 жовтня 1930 року набули чинності австрійські правила повітряного руху. У листопаді Лер їздив до Німеччини та Угорщини, щоб відвідати фабрику авіаційних двигунів «Siemens & Halske». Наприкінці він відвідав авіазавод «Ernst Heinkel» у Варнемюнде.

Друга світова війна

Після «аншлюсу» Австрії», тобто її приєднання до Німеччини, Лер був прийнятий у вермахт і призначений командувачем австрійських ВПС так званого «Дунайського та Альпійського рейхсгау» (Donau- und Alpenreichsgaue).

У березні 1939 року Лера підвищили в званні до генерала авіації (General der Flieg) та верховного командувача (Oberbefehlshaber) новоствореної 4-ї повітряної армії (Luftflotte 4), з якою він взяв участь у нападі на Польщу та Балканській кампанії. 6 і 7 квітня 1941 року під командуванням генерала Лера відбувся авіаудар по Белграду, в результаті якого загинули тисячі людей. Напад на Югославію було здійснено 6 квітня 1941 року без оголошення війни. Белград був бомбардований в той же день, незважаючи на те, що Югославія оголосила його «відкритим містом». Лер розробив план бомбардування міста, який передбачав ініціацію великих пожеж за допомогою вибухових і запальних бомб, щоб полегшити «виявлення цілей» для другої хвилі нападу вночі.

Високий рівень жертв серед населення міста в результаті такого нападу були свідомо і навмисно прийнятий, що стало другим випадком авіаційного терору в такому масштабі після Варшави і, таким чином, екстремальним військовим злочином вермахту, який пізніше жорстоко відгукнеться під час авіаударів по німецьким містам.

Під час планування та проведення десантної операції на Криті в травні 1941 року Лер був головним планувальником і разом з Куртом Штудентом (Kurt Student) — верховним командувачем. Лер, який говорив усіма основними мовами Балканського півострова, окрім грецької, вважався з одного боку, особливо освіченим офіцером «старої австрійської школи», а з іншого — відданим прихильником націонал-соціалістичної ідеї.

Генерал-фельдмаршал люфтваффе Олександр Лер

Генерал-фельдмаршал люфтваффе Олександр Лер

У травні 1941 року його підвищили до генерала-фельдмаршала, і він залишався в південному секторі Східного фронту до червня 1942 року. 1 серпня Лер нарешті був призначений командувачем вермахту на Південному Сході та верховним командувачем 12-ю армією, що базувалася на Балканах. З 1 січня по 26 серпня 1943 року, а також з 25 березня 1945 року та до німецької капітуляції він був «верховним командувачем Південного Сходу» (Oberbefehlshaber Südost). З 26 серпня 1943 року до 25 березня 1945 року, коли верховним командувачем Південного Сходу був генерал-фельдмаршал Максиміліан фон Вайхс (Generalfeldmarschall Maximilian von Weichs), Лер був лише верховним командувачем Армійської групи E (Oberbefehlshaber der Heeresgruppe E). У його ведення входили, зокрема, депортації більш ніж 60.000 євреїв з Греції та Албанії. Він вважається винним у «кримінальній відповідальності» за депортації, особливо з грецьких островів.

8 травня 1945 року, в день капітуляції німецького вермахту, 150.000 чоловік армійської групи Лера ще перебували в Югославії. Останні німецькі підрозділи були лише за 72 години маршу від Каринтії. Генерал-фельдмаршал Лер вів переговори в Ґріффені (Griffen) біля Фолькермаркту (Völkermarkt) з британцями щодо здачі частин армійської групи, що залишалися на югославській території, в британський полон, але британці відмовилися. Після цього Лер віддав наказ про капітуляцію перед югославами. Він сам був переданий британцями югославам і змушений був 15 травня разом зі своїм найближчим штабом виїхати до югославського Марибору.

Покарання та памʼять

Військовий суд Федеративної Народної Республіки Югославія засудив його в процесі, що відбувався 5–16 лютого 1947 року, до страти через розстріл за наказане ним без оголошення війни бомбардування Белграда в 1941 році. Лер не подав жодного прохання про помилування. Вирок був виконаний 26 лютого. У справі з ним також були звинувачені генерали Август Шмідгубер (August Schmidhuber), Йоганн Фортнер (Johann Fortner), Фріц Найдхолт (Fritz Neidholdt), Йозеф Кюблер (Joseph Kübler), Адальберт Лонцар (Adalbert Lontschar) і полковник Гюнтер Трібукайт (Günther Tribukeit) — їхні смертні вироки виконали через повішення.

Памʼятна табличка на честь Олександра Лера

Памʼятна табличка на честь Олександра Лера

У Віденському соборі, що належить Міністерству оборони і використовується Австрійською військовою дієцезією, знаходилася меморіальна табличка на честь Олександра Лера, подарована Австрійським і Віденським аероклубом. Її встановили на День Всіх святих у 1955 році. Вона серед іншого містили текст, про «…генерала, котрий користувався популярністю завдяки своїй скромності та людяності, старовіденського типу…». Табличка з самого початку викликала суперечки, що призвело до того, що вже незабаром після установки її забруднили червоною фарбою, і навіть були вимоги зняти її. У вересні 2014 року депутат від Партії зелених Гарольд Вальсер знову закликав до видалення меморіальної таблички на честь воєнного злочинця. Військове духовенство відповіло, що вони хочуть оновити інтер’єр собору, але меморіальні таблички «…зовсім не служать для прославлення військових злочинів», а «…у церковному просторі молитва за померлих є головною, і особливо за тих, хто скоїв провину». Над меморіальною табличкою Лера висить велике мармурове рельєфне зображення Ісуса з написом «Вони воскреснуть». Для віденської газети Der Standard залишається незрозумілим, «…чому ця табличка досі є. Адже така меморіальна табличка вже існувала, але була демонтована в 1986 році після протестів. Тоді вона стала одним з каталізаторів справи Вальдгейма. Адже Курт Вальдгейм (Kurt Waldheim) був солдатом у Армійській групі E, під командуванням Льора». Нарешті табличка була знята з церкви 19 лютого 2015 року. Інші таблички перевіряються, і планується встановлення пояснювального оголошення. Після 1955 року Лера також вшанували меморіальною табличкою в аудиторії Академії оборони — через 10 років пор тому її також зняли. У каплиці Хофбургу у 1989 році було виявлено його ім’я на табличці з назвою «Поле честі». Зараз воно затерте.

Використана література

Опубликовал: Дмитрий Адаменко | 6 Січня 2025
Рубрика: Біографії, Збройні сили, Перша світова війна, Перша світова війна
Позначки:, ,
Новая статья:
Предыдущая статья:

Последние опубликование статьи