Сергій Перепічка
Майбутній супер титулований лейтенант резерву Еміль Поппер (Emil Poppr, Popper) народився 28 лютого 1896 року в Угорщині. Його батько був лісничим, то й Еміль планував поєднати своє життя з лісівництвом. Перша світова війна перервала мирні плани. Службу однорічного добровольця Еміль розпочав у 83-му піхотному полку спільного війська, де згодом отримав приділення до штурмового батальйону.
Еміль Поппер (1896-1928)
За півроку на російському фронті в Галичині кадет резерву Поппер був нагороджений «Бронзовою», «Малою» та «Великою срібними» й «Золотою медалями за хоробрість» (весь комплект!), а також був відзначений в наказі Міністерства війни.
Свою Золоту медаль Хоробрості Еміль Поппер отримав 26 серпня 1916 року. А справа була такою, що австро-угорці на відтинку декілька тижнів не могли захопити «язика», росіяни вели себе досить обережно. Поппер декілька днів вів спостереження за ворожим становищем, зібрав загін штурмовиків-добровольців і 11–12 квітня 1916 року під покровом ночі в вибраний момент блискавично напав на влаштовану росіянами засідку в окопі. Вислід нападу був таким, що два росіянина зуміли втекти, одного Еміль взяв у полон і ще двох, що чинили опір, розстріляв із пістолета. Все це зробив самостійно, бо організована ним група відстала на 20 кроків. Від затриманого полоненого командування отримало цінні відомості про прибуття на фронт додаткової російської частини.
У вересні того ж 1916 року Еміль заробив «Срібну медаль хоробрості 1-го класу» вдруге.
А вже 4 жовтня в бою між селами Батьків і Звижень (тепер Бродівський р-н Львівської обл.) очолив розрізнено відступаючі роти бригади, відбив наступ росіян і повів своїх у контратаку. Командування батальйону в той час, без телефонного зв’язку, заблоковане артилерійським вогнем, в невідомості пересиділо у бліндажі.
Згодом ця операція під назвою «контрудар під Батьковом» послужила одним із пунктів представлення Еміля Поппера до нагородження «Військовим орденом Марії Терезії».
1 грудня за «хоробру поведінку перед ворогом», фенріх запасу Еміль Поппер отримав дострокове підвищення у званні до лейтенанта запасу.
Командування намагалось берегти такі «цінні кадри» для передачі досвіду молодим, тому Поппер за якийсь час опинився в тилу.
Такий перебіг життя не зовсім подобався лейтенанту Попперу і той завалив начальство рапортами про переведення на фронт. На весні 1917 року Еміль був знову на передовій. В короткому часі він отримав «Хрест військових заслуг 3-го ступеня» та «Орден Залізної Корони 3-го ступеня», ну й, звичайно, що обидва з «Військовою декорацією» та «Мечами».
Представлення за одну з них, за інший бій під тим же Батьковом, звучало так:
Під час успішно проведеної операції з 27 на 28 березня 1917 року, Е. Поппер прорвав шестирядну перешкоду на позиціях під Батьковом, знищив більшу частину ворожого підрозділу, повернувся з полоненим, повним набоїв кулеметом, семи гвинтівками та при тому з невеликими власними втратами.
Німці також нагородили Еміля своїм «Залізним Хрестом 2-го класу».
Восени 1917 року він був остаточно переведений в запасний батальйон і там займався уже тільки вишколом штурмовиків.
Після війни поступив на державну службу в лісівництво Угорщини, ще якось у грудні 1923 року влаштував дуель на мечах із співвітчизником, відставним капітаном-гусаром Емілем Пете, а 6 (можливо 4) березня 1928 року помер від наслідків автомобільної аварії поблизу міста Чанадапака (Угорщина). Ось такий короткий життєвий спалах цього шибайголови: щасливо пережив світову бійню, не брали ні кулі, ні ворожі багнети, а загинув у 32-річному віці від цивільної пригоди.
За матеріалами угорських і австрійських інтернет-ресурсів:
- http://www.austro-hungarian-army.co.uk/biog/poppr.htm
- http://www.hungarianarmedforces.com/as/19161230/poppr.htm
- http://www.heldenwerk.info/PopprEmil.htm
- Ranglisten des kaiserlichen und königlichen Heerez 1918. – Wien, 1918. – S. 321, 737.