Josef Wenzel Radetzky von Radetz
2 листопада 1766 року народився Йоганн Йозеф Венцель Антон Франц Карл граф Радецький фон Радец, фельдмаршал, видатний австрійський полководець (можливо найважливіший для імперії в першій половині XIX сторіччя).
Йозеф Граф Радецький (картина олією Георга Декера, близько 1850 року)
Батьки Йозефа Венцеля рано померли, тому його забрав дід по батьківській лінії до Праги, де юначе відвідував школу піарістів (чернечий орден, що присвятив себе освіті молоді, після заборони ордену єзуїтів став єдиним освітянським). Решту своєї юності Йозеф Венцель провів у Лицарській академії в Брно та Терезіанумі у Відні. Після закінчення середньої школи він почав вивчати право, тому що через слабку фізичну форму йому спочатку відмовили у військовій кар’єрі.
Родовий герб Радецьких
Радецький вступив у 1784 році до 2-го кірасирського полку (2. Kürassierregiment) кадетом (Kadett), щоб через два роки стати офіцером — лейтенантом (Leutnant). Ще через рік він став оберлейтенантом (Oberleutnant). У 1788–1789 роках Венцель брав участь у Турецькій війні (1787–1792) під командуванням Ласі та Лаудона. З 1792 по 1795 рік брав участь у походах в Нідерланди та на Рейні. Венцель отримав звання ротмістра (Rittmeister, аналог піхотного гауптмана в кінноті) та був призначений ад’ютантом фельдмаршал-лейтенанта Больйо, з яким брав участь у битві при Арлоні та битві при Шарлеруа в 1794 році. В Італії він відзначився під Вольтрі та 29 травня 1796 року був призначений майором (Major) Корпусу піонерів (Pionierkorps).
Коли в 1799 році генерал від кавалерії барон Мелас був призначений головнокомандувачем австрійської армії в Північній Італії, він звернувся до Придворної військової ради (Hofkriegsrat) з проханням призначити генерал-ад’ютантом (Generaladjutant) оберстлейтенанта (Oberstleutnant) Радецького. Після успішної битви при Генолі 4 листопада 1799 року Венцель отримав звання оберста (Oberst). Після поразки під Маренго оберст Радецький в червні 1800 року залишив італійський театр війни та прийняв командування 3-м кірасирським полком (3. Kürassierregiment) біля Штайра. Він також відзначився в битві при Гогенліндені в тому ж році, за що в квітні 1801 року був нагороджений Лицарським хрестом Військового ордена Марії Терезії.
Кінна статуя Радецького перед колишнім військовим міністерством у Відні
На початку кампанії 1805 року Радецький був переведений до Італії, а 1 вересня отримав звання генерал-майора (Generalmajor) та призначення командиром бригади (Brigadekommandant). У кампанії 1809 року він також з відзнакою воював у 5-му армійському корпусі під командуванням ерцгерцога Людвіга як очільник авангарду поблизу Браунау та Ламбаху та отримав звання фельдмаршала-лейтенанта (Feldmarschallleutnant) після битви при Асперні 27 травня. Як командир дивізії, він також брав участь у битві при Ваграмі. Того року Радецького було призначено начальником генерального штабу, але через вимоги Франції та брак фінансових ресурсів він був змушений відмовитися від амбітних планів реформування австрійської армії.
У 1813 році, будучи начальником квартирмейстерства Богемської армії (Chef des Quartiermeisteramts der Böhmischen Armee), він розробив план битви під Лейпцигом. Згодом він реорганізував австрійську армію та служив у штабі князя Шварценберга. Під час своєї служби начальником штабу Шварценберга Радецький також підтримав плани фельдцеугмейстера (Feldzeugmeister, аналог генералів від інфантерії та кавалерії, але для артилерії) Вінценза фон Августина щодо виробництва власних ракет як військової зброї перед Меттерніхом та отримав відповідний дозвіл для фон Августина.
У 1815 році король Баварії Максиміліан I Йосиф нагородив його Великим хрестом військового ордена Макса Йозефа.
Почесна шабля Радецького (Військово-історичний музей)
Після мирної угоди Радецький прибув до Оденбурга як дивізійний генерал, пізніше до Офена (Будапешт), а в 1821 році до Оломоуца як генерал від кавалерії (General der Kavallerie) та комендант фортеці. З 1818 по 1828 рік він консультував ерцгерцога Фердинанда Карла Остеррайх-Есте. У 1831–1857 роках служив генерал-командувачем австрійської армії в Ломбардсько-Венеціанському королівстві (з 1836 року в званні фельдмаршала (Feldmarschall)).
Радецький прославився насамперед своїми військовими успіхами в 1848–1849 роках проти Сардинії-П’ємонту та національних італійських повстанців, підтримуваних цим королівством, які повстали проти австрійського панування 18 березня 1848 року («Рісорджіменто»). Він переміг у битві при Санта-Лючія 6 травня 1848 року, у битві при Віченці 10 червня, у битві при Кустоцці 25 липня, у битві при Мортарі 21 березня 1849 року та в Битваі під Новарою 23 березня. У вересні Радецький здійснив поїздку до Відня, щоб подякувати імператору Фрвнцу Йосифу за всі цісарські нагороди — ця поїздка стала для нього блискучим тріумфом.
В 1848–1857 роках Радецький був генерал-губернатором Ломбардії-Венеції, згодом його наступником став ерцгерцог Максиміліан.
28 лютого 1857 року, у віці 90 років, він вийшов на пенсію. З 72 роками служби в армії він побив багато солдатських рекордів; наприклад, він служив п’ятьом імператорам і брав участь не менше ніж у 17 кампаніях! Загалом Радецький отримав 146 вітчизняних та закордонних медалей, у тому числі в 1799 році за участь у битві під Нові Кавалерський хрест Військового ордена Марії Терезії, за перемогу в битві під Кустоцца в 1848 році — Великий хрест Військового ордена Марії Терезії і в 1849 році орден Золотого руна за перемогу в битві при Новарі.
Могила Радецького фон Радеца
Радецький помер від запалення легенів у Мілані 5 січня 1858 року. Після перевезення до Відня його тіло спочатку поклали в Арсеналі, звідти перенесли до собору Святого Стефана для благословення — процесію очолив особисто імператор Франца Йосифа. Потім «Залізницею Франца-Йосифа» тіло небіжка перевезли до Кляйнветцдорфа. 19 січня 1858 року воно було поховане в Гельденберзі в Нижній Австрії в присутності імператора.
Власне, на прохання імператора, він мав бути похований у склепі Капуцинів, де ховали членів імператорської родини, але Радецький заповів, щоб його останки та право поховати надали армійському постачальнику Йозефу Ґотфріду Паргфрідеру, який розплатився за його боргами, включно з азартними іграми. Боргами, які фельдмаршал робив протягом десятиліть. Паргфрідер побудував пантеон під відкритим небом, заставлений статуями воїнів, Меморіал Гельденберга. Там Радецький похований у склепі під монументальним обеліском.